Жерар Депардьє

Жерар Депардьє народився 27 грудня 1948 року в Шатору, центральна Франція, у великій робітничій родині.
Він є третім з шести дітей Рене Депардьє, металурга та добровільного пожежника, та Анни Жанни Жозефи Марільє, домогосподарки, яка приїхала в Шатору як біженка під час Другої світової війни.
Дитинство Жерара було важким: батько страждав від алкоголізму та часто був відсутній, мати була не надто ніжною, а сім’я жила в бідності, де Жерар заробляв, торгуючи сигаретами з американськими солдатами.
У 13 років він покинув школу, став хуліганом і втік з дому, а в 16 переїхав до Парижа, де почав займатися акторством, щоб подолати травми дитинства за порадою психолога.
Його прізвисько в дитинстві було “Петароу” — “малий феєрверк” — через пустотливість і звичку “пустити газ”.

Жерар Депардьє — легендарний французький актор, один з найплодовитіших у історії кіно, з понад 250 фільмами з 1967 року, відомий ролями від бунтарів до історичних постатей.
Його прорив стався в 1974 році у фільмі “Вальси” (Les Valseuses) Бертрана Б’єра, де він зіграв агресивного молодика, що започаткував новий тип героя у французькому кіно.
Серед найвідоміших робіт — “Останній метрополітен” (1980) Франсуа Трюффо, де він дебютував як зірка, “Жан де Флоретт” (1986) Клода Беррі, “Сірано де Бержерак” (1990), де втілив поета з великим носом, та роль Обеліекса у чотирьох екранізаціях “Астерикса”.
Депардьє втілював історичних діячів: Жоржа Дантона в “Дантоні” (1983), Огюста Родена в “Каміль Клодель” (1988), Жана Вальжана в “Відчайдушні” (1998), Йосипа Сталіна та Григорія Распутіна.
Він знімався в Голлівуді: “Зелена карта” (1990) з Андрією Макдауелл, “Людина в залізній масці” (1998) з Леонардо ДіКапріо, “Життя Пі” (2012).
Депардьє також продюсер, бізнесмен, власник виноградників, співак і автор дев’яти книг; його стиль — суміш ніжності та фізичної сили, що зробило його іконою французького кіно.
Його кар’єра охоплює театр (19 п’єс), телебачення та експериментальне кіно з режисерами як Бернардо Бертолуччі та Маргеріт Дюрас.

Жерар Депардьє двічі лауреат César Award за найкращу чоловічу роль: за “Останній метрополітен” (1980) та “Сірано де Бержерак” (1990).
Він номінований на Оскар за “Сірано де Бержерак” (1990), виграв Volpi Cup за найкращого актора на Венеційському фестивалі за “Поліцейський” (1985).
Депардьє отримав найкращу чоловічу роль на Каннському фестивалі за “Сірано де Бержерак” (1990), Golden Globe за “Зелена карта” (1990).
Серед інших: найкращий актор на Монреальському фестивалі за “Дантон” (1982), National Society of Film Critics Award (1982), London Critics Circle Award (1990).
Він кавалер Ордену Почесного легіону (1996) та Ордену національного заслуг (1985), Золотий Лев Венеції за внесок у кіно (1997).
Загалом, понад 15 номінацій на César, численні фестивальні нагороди; його внесок визнано як одного з найвпливовіших акторів Європи.

Жерар Депардьє походить з сім’ї з шести дітей: старші брат і сестра, троє молодших братів, де батько Рене “Деде” був металургом і алкоголіком, а мати Анна “Лілетт” Марільє — домогосподаркою з обмеженою прихильністю.
Він близький з матір’ю, яка намагалася абортувати його спицями, але вижив; сім’я жила в злиднях, і Жерар допомагав з молодшими.
У 1970 році одружився з акторкою Елізабет Гіньйо (Гіно), з якою познайомився на курсах акторства; пара знялася разом у “Жан де Флоретт” (1986) та “Манон з джерела” (1986).
У них двоє дітей: син Гійом Депардьє (1971–2008), актор, переможець César, який помер від пневмонії після мотоциклетної аварії та наркозалежності; донька Жулі Депардьє (нар. 1973), акторка з понад 70 ролями.
Шлюб з Елізабет розпався в 1996 році після зрад, але вони залишилися друзями; Жерар звинувачував себе в смерті Гійома через його ув’язнення за наркотики в 17 років.
У 1992 році, під час розлучення, у Депардьє з моделлю Карін Сілла народилася донька Роксана Депардьє (нар. 1992), акторка, яка знімалася з батьком у “Усього по трохи” (2006).
З 1997 по 2005 рік був одружений з акторкою Кароль Буке; у 2006 році з Елен Бізо народився син Жан (нар. 2006).
З 2005 року живе з письменницею Клемантін Ігу; родина підтримує його під час скандалів, зокрема Жулі та Роксана підписали листа на захист у 2023 році.

Наразі, у грудні 2025 року, 76-річний Жерар Депардьє переживає кар’єрний занепад через численні скандали: у травні 2025-го засуджений за сексуальне насильство над двома жінками на зйомках “Зелені віконниці” (2021), отримав 18 місяців умовно, штраф 29 040 євро та реєстрацію як сексуального злочинця.
Він заперечує звинувачення, планує апеляцію, і в серпні 2025-го його викликали на суд за зґвалтування акторки Шарлотти Арнольд (2018), де стверджує, що стосунки були консенсусними.
З 2020 року понад 20 жінок звинувачують його в домаганнях, що призвело до бойкоту французьких режисерів; останній фільм — “Зелені віконниці” (2021), з того часу не знімається.
У лютому 2025-го розслідування щодо ухилення від податків і відмивання грошей у Бельгії; у 2023-му позбавлений Ордену Квебеку за образливі коментарі.
Незважаючи на це, у травні 2025-го знявся в фільмі подруги Фанні Ардан про мага на острові; підтримуваний родиною та друзями як Ардан.
Депардьє живе частково в Росії (громадянство з 2013-го для уникнення податків), де популярний, та у Франції (резидент Нешен); займається бізнесом, виноградарством (фортуна ~274 млн євро).
Він коментує скандали в інтерв’ю, називаючи їх “полюванням на відьом”, і фокусується на приватному житті з Клемантін Ігу та онуками.
Майбутні плани невідомі через суди, але можливі камео чи літературні проекти; його спадщина — як ікона кіно — під питанням через #MeToo.
Загалом, попри ізоляцію в індустрії, Депардьє залишається культурним феноменом, з акцентом на філософію та вино на 2026 рік.