Єгор Трояновський

Єгор Трояновський народився в Україні, ймовірно в Києві чи іншому великому місті, де й розвивав свою кар’єру в документальному кіно. Він має багаторічний професійний досвід у виробництві документальних фільмів, телевізійних програм, реклами та музичних кліпів. Працював військовим журналістом та відеографом, зокрема для PBS NewsHour, знімаючи репортажі з зони бойових дій на Донбасі ще до повномасштабного вторгнення 2022 року. Як режисер і оператор він поєднує журналістику з авторським підходом, фокусуючись на темах війни, людських доль та травм. Станом на 2025 рік Єгор сам став військовослужбовцем Збройних Сил України (Сили спеціальних операцій), поставивши камеру на паузу. Зараз йому близько 30-40 років (точна дата народження публічно не вказана), він проживає в Україні та продовжує бути пов’язаним з кіноспільнотою.

Єгор Трояновський відомий як автор документальних фільмів, що висвітлюють війну в Україні з близької відстані. Його найпомітніший проєкт — повнометражний документальний фільм «Куба і Аляска» (Cuba & Alaska, 2025), який розповідає про двох волонтерок-парамедиків з позивними Куба та Аляска на фронті. Стрічка знята в активній зоні бойових дій, показує їхні будні, дружбу, навчання солдатів та порятунок поранених. Раніше він зняв короткі документальні роботи: «Тил» (2015, учасник Одеського МКФ), «Аеродром» (2016, Берлінале), «Бєс» (Demon, 2020, Одеський МКФ). Як оператор і відеограф працював у репортажах з Бородянки та інших гарячих точок. Його стиль — динамічний, емоційний, з акцентом на людські історії серед війни. Фільм «Куба і Аляска» показували на міжнародних фестивалях (Sheffield DocFest, Sarajevo, Brussels тощо) та вийшов в український прокат у серпні 2025 року.

Фільм «Куба і Аляска» здобув дві нагороди на 8-му Брюссельському кінофестивалі (2025 рік), зокрема за документалістику та внесок у висвітлення війни. Стрічка також брала участь у конкурсах Sheffield DocFest, Sarajevo Film Festival та інших міжнародних подіях, де отримувала визнання критиків за щирість і сміливість зйомок. Ранні роботи («Тил», «Аеродром», «Бєс») були учасниками престижних фестивалів (Одеський МКФ, Берлінале панорами), але персональних нагород за них не зафіксовано. Основне досягнення — міжнародне визнання його документалістики про війну в Україні.

Публічної інформації про родину Єгора Трояновського дуже мало — він уникає розголошення деталей особистого життя, фокусуючись на професійних темах. Немає відкритих даних про батьків, дружину/чоловіка, дітей чи поточного партнера. У інтерв’ю та соцмережах (Instagram @yegortroyanovsky) він згадує колег, продюсерів (наприклад, Olha Bregman) та героїв фільмів, але не сімейний контекст. Єгор мешкає в Україні, ймовірно в Києві чи поблизу, де раніше працював, а зараз служить у ЗСУ. Його творчість тісно пов’язана з війною, тому особисте життя тримається в приваті. Більше детальної інформації про родичів не є доступною публічно.

Станом на 2026 рік Єгор Трояновський служить у лавах Збройних Сил України (Сили спеціальних операцій), повністю поставивши на паузу регулярну кінороботу. Його останній великий проєкт — «Куба і Аляска» (2025) — продовжує активно показуватися на фестивалях, у прокаті та онлайн-платформах, отримуючи теплі відгуки за портрет дружби та людяності на війні. Фільм має північноамериканську прем’єру (наприклад, Santa Barbara) та міжнародний успіх. Єгор не планує швидкого повернення до зйомок через службу, але його попередні роботи залишаються актуальними в контексті висвітлення війни. У майбутньому, після демобілізації, ймовірно повернеться до документалістики з новими історіями з фронту чи повоєнного життя. Зараз він балансує військову службу з підтримкою свого кіноспадку через соцмережі та фестивалі. Його внесок у українське документальне кіно про війну вважається важливим і надихаючим.