Ярослав Лупій

Ярослав Васильович Лупій народився 2 червня 1946 року в селі Нова Кам’янка Жовківського району Львівської області в селянській родині. У 1950 році разом з батьками, які зазнали репресій, був виселений на спецпоселення до Томської області. Після повернення закінчив режисерський факультет Київського державного інституту театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого. Працював на студії «Укртелефільм» як режисер-постановник і сценарист. Брат поета Олеся Лупія. Має звання Народного артиста України.

Ярослав Лупій — відомий український кінорежисер і сценарист, автор історичних, драматичних та пригодницьких стрічок. Серед його найвідоміших робіт — фільм «Данило – князь Галицький» (1987), «Поза межами болю» (1989) за мотивами повісті Осипа Турянського, «Любі мої», «І повториться все…», «Хліб», «Таємний поїзд» та інші. Його фільми часто торкаються української історії, національної ідентичності та трагічних сторінок минулого. Режисер активно працював у 1970–2000-х роках і вніс помітний внесок у розвиток українського теле- та кінематографа.

Ярослав Лупій — Народний артист України (2004), Заслужений діяч мистецтв України (1980). Лауреат Республіканської премії ЦК ЛКСМУ імені Миколи Островського (1979). Його фільми отримували призи на республіканських та всеукраїнських фестивалях, зокрема Головний приз «Робітничої газети» за стрічку «Любі мої» (1975). Творчість режисера відзначена за професійну майстерність і патріотичну спрямованість робіт.

Народився в селянській родині, яка зазнала сталінських репресій і виселення. Брат відомого поета Олеся Лупія та першого директора Львівського історико-культурного музею-заповідника. Детальна інформація про дружину чи дітей у відкритих джерелах відсутня — Ярослав Лупій тримає особисте життя приватним. Мав сина о. Віталія Лупія. Багато років жив і працював у Києві та Львові.

Ярослав Лупій помер 22 лютого 2025 року на 79-му році життя. Сьогодні його пам’ятають як одного з провідних українських кінорежисерів, чиї історичні фільми стали класикою національного кінематографа. Роботи режисера продовжують транслюватися на телебаченні та вивчатися в контексті української культури. Його внесок у збереження історичної пам’яті через кіно високо оцінюється колегами та глядачами. Після смерті відбулися похоронні богослужіння, а творчість Ярослава Лупія залишається частиною української кінематографічної спадщини.