Володимир Тихий

Володимир Вікторович Тихий народився 25 лютого 1970 року в Червонограді Львівської області, Українська РСР. Після закінчення школи у 1987 році вступив до Червоноградського гірничого технікуму, де здобув спеціальність гірника. Згодом змінив кар’єру, навчаючись на режисерському факультеті Київського державного інституту театрального мистецтва імені І. К. Карпенка-Карого (нині Київський національний університет театру, кіно і телебачення), який закінчив у 1998 році. З дитинства захоплювався кіно, а перші кроки в професії робив як сценарист і асистент режисера.

Володимир Тихий — видатний український кінорежисер, сценарист, продюсер та засновник кінооб’єднання «Вавилон’13», відомий інноваційними документальними та ігровими фільмами, що висвітлюють соціальні проблеми, війну та ідентичність. Серед ранніх робіт — співавторство сценарію до фільму «Сьомий маршрут» (1997), дебютна режисура «Сокирра» (2000), драми «Русалка» (2007), «Мийники автомобілів» (2013), «Ґудзик» (2013) за книгою Ірен Роздобудько та «Донечка моя» (2015). Прорив стався з комедією «Наші котики» (2019), сатирою про АТО, що зібрала рекордні каси для українського кіно. Нещодавно прославився документальною дилогією: «День українського добровольця» (2022), знятою за один день на фронті та в тилу, та «День Незалежності» (2023), портретом суспільства під час війни. У 2025 році вийшов його фільм «Одного літа в Україні» про американських бійців Міжнародного легіону ГУР, що став одним з найкасовіших документальних проектів року. Тихий також режисер серіалу «СВ-шоу» та активний учасник Майдану, де документував події.

Фільм «Наші котики» (2019) отримав премію «Золота дзиґа» за найкращу комедію та став рекордсменом прокату. Документальна дилогія «День українського добровольця» та «День Незалежності» визнана на фестивалях Docudays UA та Sheffield Doc/Fest, з номінаціями на найкращий документальний фільм. «Одного літа в Україні» (2025) увійшов до топ-5 найкасовіших документальних стрічок України та отримав визнання на міжнародних фестивалях за висвітлення солідарності з Україною. За внесок у розвиток українського кіно — нагорода Київського міжнародного кінофестивалю «Молодість» (2023). Заснування «Вавилон’13» у 2014 році, що задокументувало Майдан і війну, принесло Тихому статус одного з ключових голосів сучасного українського документального кіно. У 2025 році — співзасновник Асоціації неігрового кіно України, визнана за інноваційний підхід до самоорганізації документалістів.

Володимир Тихий веде приватне життя, рідко ділячись деталями про родину в інтерв’ю, фокусуючись на професійній діяльності. Відомо, що він одружений, і його дружина — акторка та режисерка Анна Яновська, з якою познайомився під час роботи над фільмами; пара разом уже понад 15 років і часто співпрацює в проектах. У них двоє дітей: доньки-близнючки Анастасія та Анна (нар. 2010), які з’являються в документальних стрічках як асистентки, зокрема в «Одного літа в Україні» (2025), де вони виступили співавторами. Родина підтримує проукраїнську позицію, волонтерить для ЗСУ та евакуювалася з Києва на початку повномасштабної війни, але повернулася для зйомок. Батьки Володимира — звичайні робітники з Червонограда, які пишалися сином, але уникали публічності; мати померла у 2010-х, батько живе в Україні. Тихий згадує родину як джерело натхнення для тем про ідентичність та війну, але деталі зберігає в таємниці, уникаючи медійного тиску.

На грудень 2025 року Володимир Тихий продовжує активно розвивати документальне кіно, зосередившись на висвітленні війни та міжнародної солідарності, як співзасновник «Вавилон’13» та Асоціації неігрового кіно України, заснованої у липні 2025-го для самоорганізації документалістів. Його останній фільм «Одного літа в Україні» (2025), знятий з доньками, став одним з топ-5 найкасовіших документальних проектів року, доступний на платформах як SWEET.TV, і отримав визнання за портрет американських легіонерів ГУР. Паралельно Тихий готується до прем’єри нового документального проєкту про втрату інформаційного простору України в Європі, зйомки якого стартували восени 2025-го з операторами на фронті та в тилу. У 2025 році він провів воркшопи на Docudays UA, де обговорював роль документалістики в часи війни, та коментував у медіа, як «тиск війни надає цінність кожній хвилині». Як продюсер, підтримує молодих режисерів у «Вавилон’13», зібравши понад 10 млн гривень на благодійність для ЗСУ через прем’єри. Живе в Києві з родиною, займається йогою для балансу та планує ігровий фільм про Майдан у 2026-му. Серед планів — участь у Берлінале як член журі та розширення асоціації для міжнародних копродукцій. Тихий підкреслює: «Ми документуємо досвіди людей, щоб повернутися до них пізніше».