Вітторіо Ґассман

Вітторіо Ґассман (повне ім’я Вітторіо Ґассман) народився 1 вересня 1922 року в Генуї, Італія. Він виріс у Флоренції в родині єврейського походження по батькові (Генріх Ґассман — німецько-єврейський інженер) та італійської матері (Луїза Амман). У молодості займався спортом (баскетбол, бокс), але після травми перейшов до театру. Закінчив Національну академію драматичного мистецтва Сільвіо Д’Аміко в Римі в 1946 році. Його багатонаціональне походження, висока статура та харизматичний голос зробили його ідеальним для ролей аристократів, інтелектуалів і комічних антигероїв. Кар’єру розпочав у театрі, де став одним із найяскравіших акторів свого покоління.

Вітторіо Ґассман — актор театру та кіно, режисер і письменник. Він найбільш відомий ролями в італійській комедії: «Велика війна» (1959), «Розлучення по-італійськи» (1961), «Запах жінки» (1974, за який отримав приз у Каннах), «Місто жінок» (1980) Федеріко Фелліні, «Сім красунь» (1963), «Ілюзія подорожі» (1983), «Новий рай» (1988). Також зіграв у голлівудських фільмах «Війна та мир» (1956), «Темна кімната» (1962) та італійських драмах «Скандал» (1951), «Бандити в Мілані» (1968). Був видатним театральним актором: грав Гамлета, Отелло, короля Ліра, а також ставив вистави. Написав автобіографію «Довге оповідання про себе» (1986) та кілька книг. Його стиль — поєднання інтелектуальної глибини, іронії, харизми та трагізму, що зробило його іконою італійського кіно.

Вітторіо Ґассман виграв приз за найкращу чоловічу роль на Каннському кінофестивалі 1975 року за фільм «Запах жінки» (Сcent of a Woman). Він отримав п’ять премій David di Donatello за найкращу чоловічу роль (1960, 1963, 1974, 1979, 1988) та спеціальну премію за кар’єру (1996). Має чотири премії Nastro d’Argento, приз Сан-Себастьяна, премію Боккаччо за літературу та інші італійські нагороди. Номінувався на BAFTA за «Запах жінки». У 1994 році отримав почесний Оскар за внесок у світове кіно (неофіційно, через італійську академію). Його фільми неодноразово приносили нагороди на фестивалях у Венеції, Каннах та Берліні. Загалом має понад 20 перемог і десятки номінацій.

Вітторіо Ґассман народився в родині Генріха Ґассмана (німецько-єврейського інженера) та Луїзи Амман. Він був одружений тричі: перша дружина — актриса Нора Ріккі (1948–1952), від шлюбу син Алессандро Ґассман (нар. 1960, актор і режисер); друга — актриса Шеллі Вінтерс (1952–1954); третя — Ділліан Ландо (1964–2000, до його смерті), від якої двоє дітей — син Падре (нар. 1967) та донька Алессандра (нар. 1969). У нього також був позашлюбний син Алессандро від Нори Ріккі. Син Алессандро продовжив акторську кар’єру та став відомим режисером. Вітторіо був близький з дітьми, але його особисте життя часто супроводжувалося скандалами та розлученнями. Після смерті дружина Ділліан жила в Італії. Родина зберігає спадщину Ґассмана через театр та кіно.

Вітторіо Ґассман помер 29 червня 2000 року в Римі, Італія, у віці 77 років від серцевого нападу. Його останньою роботою став фільм «La cena» (1998) Етторе Сколи та театральні постановки. Після смерті його син Алессандро Ґассман продовжує сімейну традицію: знімається в кіно та серіалах («Suburra», «Devils»), ставить вистави та фільми, часто присвячуючи їх батькові. У 2025 році Алессандро випустив документальний фільм про батька «Vittorio Gassman: Il padre dei figli» (прем’єра на Римському кінофестивалі 2025 року). Архівні фільми Ґассмана регулярно транслюються на RaiPlay, Netflix та італійському телебаченні. Його ім’я згадується в матеріалах про італійське кіно, а театральна компанія Teatro Vittoria Gassman у Римі продовжує працювати. Спадщина живе через класичні ролі в «Запаху жінки», «Великій війні» та театральних постановках. Очікувань нових проєктів немає, оскільки він пішов з життя понад 25 років тому.