Вім Вендерс

Вім Вендерс (справжнє ім’я Ернст Вільгельм Вендерс) народився 14 серпня 1945 року в Дюссельдорфі, Німеччина, у традиційній католицькій родині. Його батько, Генріх Вендерс, був хірургом, а мати — домогосподаркою; сім’я жила в британській окупаційній зоні після Другої світової війни. З дитинства Вім виявляв інтерес до мистецтва, часто відвідуючи музеї, зокрема Рейксмузеум в Амстердамі, куди їздив самотужки. У 1966 році переїхав до Парижа, де вивчав медицину та філософію, а згодом — живопис у Сорбонні, але незабаром перейшов до кіно, працюючи кинокритиком для німецьких видань. У 1967 році вступив до Мюнхенської вищої школи кіно та телебачення (HFF), яку закінчив у 1970 році, і заснував дистриб’юторську компанію Filmverlag der Autoren разом з колегами.

Вім Вендерс — видатний німецький режисер, сценарист, продюсер, фотограф і автор, один з ключових представників Нового німецького кіно 1970-х років поряд з Райнером Вернером Фассбіндером та Вернером Герцогом. Його кар’єра охоплює понад 50 фільмів, від дорожніх драм до філософських документалістів, часто з темами самотності, подорожей, американської культури та духовності. Прорив стався з трилогією дорожніх фільмів: “Аліса в містах” (Alice in the Cities, 1974), “Неправильний хід” (Wrong Move, 1975) та “Королі дороги” (Kings of the Road, 1976), що досліджують кризу ідентичності в післявоєнній Німеччині. У 1984 році “Париж, Техас” (Paris, Texas) за сценарієм Сема Шепарда виграв Золоту пальмову гілку в Каннах, ставши міжнародним хітом про втрачену сім’ю. Найбільший успіх — “Небо над Берліном” (Wings of Desire, 1987), поетична фантазія про ангелів у розділеному Берліні, номінована на “Оскар” і визнана шедевром, з ремейком “Місто ангелів” (1998). Серед документалістів — “Буена-Віста Соціал Клуб” (Buena Vista Social Club, 1999) про кубинських музикантів, номінований на “Оскар”; “Піна” (Pina, 2011) у 3D про хореографку Піну Бауш; “Сіль землі” (The Salt of the Earth, 2014) про фотографа Себастьяна Сальгадо; та “Ансельм” (Anselm, 2023) про художника Ансельма Кіфера. Вендерс також зняв “Ідеальний день” (Perfect Days, 2023), медитацію про токійського прибиральника, номіновану на “Оскар”. Він є автором книг, фотографічних виставок і засновником Фонду Віма Вендерса (2012) у Дюссельдорфі. Його стиль — ліричний, з довгими планами, джазовою музикою та філософськими роздумами, вплинув на покоління режисерів.

Вім Вендерс — лауреат Золотої пальмової гілки Каннського фестивалю за “Париж, Техас” (1984), найкращого режисера Канн за “Небо над Берліном” (1987) та Золотого лева Венеційського фестивалю за “Стан речей” (1982). Тричі номінований на “Оскар” за найкращий документальний фільм: “Буена-Віста Соціал Клуб” (2000), “Піна” (2012) та “Сіль землі” (2015). Отримав BAFTA за найкращу режисуру за “Париж, Техас” (1985), премію “Сезар” за найкращу режисуру за “Небо над Берліном” (1988) та почесного Золотого ведмедя Берлінале (2015). Серед інших — премія “Давид Донателло” за “Париж, Техас” (1985), дві Європейські кінопремії за “Небо над Берліном” (1988) та “Піну” (2011), Grammy Award номінація за музичне відео “Віллі Нельсон у театрі” (1999). У 2022 році нагороджений премією Преміум Імперіале за театр/кіно від Японської асоціації мистецтв, почесний доктор Сорбонни (1989), Університету Фрібурга (1995), Університету Лувена (2005). Президент Європейської кіноакадемії (1996–2020), засновник та голова з 1990 по 1995. У 2024 році отримав Lifetime Achievement Award від Європейської кіноакадемії за внесок у світове кіно. Загалом, понад 50 премій та 100 номінацій.

Вім Вендерс походить з традиційної католицької родини: батько Генріх Вендерс — хірург, який помер у 1980-х, мати — домогосподарка, яка підтримувала сина в подорожах і мистецтві. Батьки були разом до кінця життя, і Вім часто згадує дитинство в Дюссельдорфі як основу його духовності та любові до кіно. У нього є молодші брати та сестри, з якими близькі стосунки, але деталі приватні; родина жила скромно, і Вім дякує батькам за свободу творчості. У 1963 році одружився з акторкою Едді Вутерс (уроджена Едіт Вутерс), з якою познайомився в школі; шлюб тривав до 1970-х і розпався через його кар’єру, але вони залишилися друзями. Другий шлюб — з фотографкою Гердою Вайнберґ (1977–1981), з якою не мав дітей, але співпрацював у проектах. З 1989 року одружений з фотографкою Донатою Вендерс (уроджена Доната Енґельфрід), з якою познайомився на зйомках “Стан речей”; пара разом понад 35 років, без дітей, але близька як творчий дует — Доната знімала фото для його фільмів і виставок. Вендерс часто називає дружину “музою та партнеркою”, і вони разом заснували Фонд Віма Вендерса (2012) у Дюссельдорфі. Родина живе в Берліні, проводячи час у подорожах, і Вім шкодує лише про час подалі від близьких через зйомки, але пишається їхньою підтримкою, кажучи: “Любов — це подорож, як у моїх фільмах”.

Станом на грудень 2025 року 80-річний Вім Вендерс залишається активним у кіно та фотографії, фокусуючись на документалістах і короткометражках, попри вік, балансуючи творчість з лекціями та виставками. У 2025 році він завершив короткометражний фільм “Ключі до свободи” (The Keys to Freedom) у Реймсі, Франція, — символічну історію про звільнення через мистецтво, натхненну Шампagnем і європейською єдністю, прем’єра очікується на Берлінале 2026-го; проект знятий у співпраці з локальними художниками та присвячений темі “Європа в горіху”. Серед недавніх досягнень — успіх “Ансельма” (2023), номінованого на “Оскар”, та “Ідеального дня” (2023), що продовжує медитативний стиль; Вендерс також курував ретроспективу в Музеї сучасного мистецтва в Берліні (весна 2025), свої фото ландшафтів. У листопаді 2025-го він відкрив нову виставку “Подорожі в часі” у Фонді Віма Вендерса в Дюссельдорфі, з 200+ фотографіями з подорожей, включаючи неопубліковані знімки з “Неба над Берліном”. Вендерс готується до лекційного туру по США в 2026-му, де говоритиме про 3D як нову мову кіно, натхненний “Піною”. Серед майбутніх проектів — документаліст про кліматичні зміни “Земля в русі” (TBA, 2027), знятий у 3D з глобальними фотографами, та можливе продовження “Буена-Віста Соціал Клуб” з новими поколіннями кубинських музикантів. Попри насичений графік, Вім насолоджується життям з дружиною Донатою в Берліні, подорожуючи до Японії та Італії, де практикує медитацію та фотографує. Як активіст, продовжує роботу в Європейській кіноакадемії, підтримуючи молоді режисери, та кампанії за збереження кіноспадщини через World Cinema Foundation Мартіна Скорсезе. Вендерс планує автобіографічний фільм у 2026-му, заявляючи в інтерв’ю Der Spiegel: “Кіно — це мій спосіб бачити вічність, і я не зупинюся, поки є історії”. На 2026 рік очікуються прем’єри “Ключів до свободи” та нові фотоальбоми, підкреслюючи його статус вічного мандрівника кіно.