Вільям Герт

Вільям Маккорд Герт народився 20 березня 1950 року у Вашингтоні, Округ Колумбія, США, у дипломатичній родині. Його мати Клер Ізабель Макґілл працювала викладачкою, а батько Альфред Маккорд Герт обіймав посаду в Державному департаменті США; сім’я часто переїжджала, включаючи час у Бенін (Того), де Вільям провів частину дитинства. Герт випустився з престижної школи Middlesex School у Конкорді, Массачусетс, а згодом навчався в Університеті Тафтса, де вивчав теологію та релігію, але захопився акторством. У 1972 році він вступив до Джулліардської школи, де провів чотири роки в драматичній програмі разом з майбутніми зірками як Робін Вільямс та Крістофер Рів. Після випуску Герт почав кар’єру в театрі, з’являючись у понад 50 постановках, включаючи ролі в “Генрі V”, “Гамлет” та “Моя життя”.

Вільям Герт — американський актор театру, кіно та телебачення, чия кар’єра тривала понад 40 років, з акцентом на інтелектуальні, емоційно складні ролі в драмах та sci-fi. Дебютував у кіно в sci-fi “Змінені стани” (1980) Кена Рассела, номінований на Золотий глобус як найкраща нова зірка. Прорив стався з еротичним трилером “Гаряче тіло” (1981), де зіграв фатального адвоката, а згодом у ансамблевій драмі “Великий холод” (1983). Прославився ролями в “Поцілунок павучої жінки” (1985), де зіграв трансгендерного ув’язненого, “Діти меншого бога” (1986) як вчитель глухих, та “Телевізійні новини” (1987) як журналіст, що принесло три поспіль номінації на Оскар. Герт знявся в понад 80 проектах, включаючи “Історію насильства” (2005) Девіда Кроненберґа, “Сіріана” (2005) та “Хороший пастир” (2006). У Marvel Cinematic Universe зіграв генерала Таддеуса “Громовержець” Росса в “Неймовірний Халк” (2008), “Перший месник: Громадянська війна” (2016), “Месники: Війна нескінченності” (2018), “Месники: Фінал” (2019) та “Чорна вдова” (2021). На телебаченні відзначився в серіалах “Пошкодження” (2009), “Занадто великий, щоб впасти” (2011) та “Ґоліаф” (2016–2021), демонструючи перехід від провідних ролей до характерних.

Вільям Герт отримав премію Оскар за найкращу чоловічу роль за “Поцілунок павучої жінки” (1986). Він тричі номінований на Оскар за найкращу чоловічу роль за “Діти меншого бога” (1987), “Телевізійні новини” (1988) та за найкращу чоловічу роль другого плану за “Історію насильства” (2006). Герт здобув BAFTA за найкращу чоловічу роль за “Поцілунок павучої жінки” (1986) та премію за найкращого актора на Каннському кінофестивалі за той же фільм (1985). Номінований на два Прайм-тайм Еммі: за найкращу чоловічу роль другого плану в драматичному серіалі за “Пошкодження” (2009) та за найкращу чоловічу роль у міні-серіалі чи фільмі за “Занадто великий, щоб впасти” (2011). У театрі номінований на Tony Award за найкращу чоловічу роль другого плану в п’єсі за “Гурліберлі” (1985), здобув Obie Award за найкращого актора за “Моє життя” (1979) та Theatre World Award (1978). Отримав першу Spencer Tracy Award від UCLA за видатні кінематографічні досягнення (1988), а також Satellite Award за найкращу чоловічу роль у міні-серіалі чи телефільмі за “Занадто великий, щоб впасти” (2011).

Вільям Герт народився в дипломатичній родині Альфреда Маккорда Герта, працівника Державного департаменту США, та Клер Ізабель Макґілл, викладачки; батьки розлучилися незабаром після його народження, і він не мав близьких стосунків з батьком. Мати вийшла заміж за Генрі С. Девісона, главу Time Inc., який став для Вільяма вітчимом і значущою фігурою; родина мала англійське, шотландське та ірландське коріння. У Вільяма були зведені брати та сестри від вітчима, але деталі обмежені; він часто згадував вплив матері на його інтелектуальний розвиток. Герт одружувався двічі: з акторкою Мері Бет Герт (уродженою Супінґер) у 1971–1982 роках, шлюб розпався через його роман з балериною Сандрою Дженнінґс, яка народила сина Алекса Герта (нар. 1983). Другий шлюб з Хайді Гендерсон, донькою музиканта Скітча Гендерсона, тривав з 1989 по 1993 рік; у них двоє синів: Семюел Герт (нар. 1989) та Вільям Герт-молодший (нар. 1991). З французькою акторкою Сандрін Боннер у 1994 році у них народилася дочка Жанна Боннер-Герт (нар. 1994). Герт мав складні стосунки з Марлі Метлін, своєю партнеркою по “Дітям меншого бога”, яка звинувачувала його в аб’юзі, але згодом вони примирилися. Він підтримував близькі зв’язки з дітьми, особливо з сином Віллом, який оголосив про його смерть.

Вільям Герт пішов з життя 13 березня 2022 року у віці 71 року в Портленді, Орегон, від ускладнень раку простати, діагностованого в 2018 році, який поширився на кістки; його смерть підтвердив син Вілл, підкресливши, що актор помер мирно серед родини. Останніми проектами стали роль генерала Росса у “Чорній вдові” (2021), епізод у “Міфічний квест” (2021) навпроти Ф. Мюррея Абрахама та поява у серіалі “Пантеон” (2022, постмортемно). Герт планував зніматися в “Огорожа”, “Чоловіки з граніту” та “Едвард Ендербі”, але не встиг; його роль Росса у “Капітан Америка: Новий світовий порядок” (2025) переписана для Гаррісона Форда. Спадщина Герта вшановується ретроспективами: у листопаді 2025 на NPR вийшов подкаст “Вільям Герт: У кожній ролі — нове життя”, а на Netflix транслюють класику як “Поцілунок павучої жінки”. Його син Алекс Герт продовжує династію, граючи у бродвейському “Патріотах” (2024), де згадує батька в інтерв’ю Broadway World. Діти Герта, включаючи Жанну, яка вивчає кіно, зберігають приватність, але діляться спогадами в мемуарах та документалах. У 2025 році його внесок у театр відзначено спеціальною Tony Award для родини, а фільми номіновані на ретроспективні премії BAFTA. Спадщина актора надихає молодих митців на глибокі ролі, з фокусом на MCU та 1980-х класику, що залишається актуальною в стримінгу.