Віктор Гюґо

Віктор Марі Гюго народився 26 лютого 1802 року в Безансоні, Франція, у родині генерала наполеонівської армії Леопольда Сигізбера Гюго та роялістки Софії Требюше. Дитинство пройшло в постійних переїздах через військову службу батька — сім’я жила в Парижі, Італії, Іспанії та інших місцях. Після розлучення батьків Віктора виховувала мати, яка була переконана роялісткою. Рано проявив літературний талант, уже в 17 років отримав премію за поезію. Він помер 22 травня 1885 року в Парижі від пневмонії у віці 83 років. Його смерть спричинила національний траур у Франції, похоронну процесію відвідали понад два мільйони людей, а тіло поховали в Пантеоні поруч з Вольтером і Руссо.

Віктор Гюго — один з найвидатніших представників французького романтизму, автор численних романів, поем, драм і публіцистики. Найвідоміші твори — роман «Собор Паризької Богоматері» (1831), який привернув увагу до збереження готичної архітектури, та епічний роман «Знедолені» (1862) про соціальну несправедливість, милосердя та боротьбу за людську гідність. Серед інших шедеврів — поетичні збірки «Осіннє листя», «Споглядання», «Легенда століть», драми «Ернані», «Рюї Блаз» та політичні памфлети. Гюго також виступав проти смертної кари, за права людини та республіканські ідеї. Його твори перекладені багатьма мовами, включаючи українську, і стали основою для численних екранізацій, мюзиклів та театральних постановок.

Віктор Гюго був обраний членом Французької академії в 1841 році, отримав титул пера Франції в 1845 році від короля Луї-Філіпа. Він став кавалером, а згодом — великим офіцером Ордену Почесного легіону. За літературні заслуги та внесок у розвиток романтизму його вшановували численні премії та відзнаки за життя. Після смерті його ім’я увічнене в назвах вулиць, площ і пам’ятників по всьому світу, а спадщина визнана національним надбанням Франції.

Віктор Гюго був одружений з Адель Фуше (1822–1868), своєю дитячою подругою, від якої мав п’ятеро дітей: Леопольд (помер немовлям), Леопольдіна (загинула в 1843 році в 19 років у річковій аварії, що стало великою трагедією для батька), Шарль, Франсуа-Віктор та Адель (остання страждала на психічне захворювання і провела життя в клініці). Після смерті дружини Гюго не одружувався вдруге, але понад 50 років мав близькі стосунки з акторкою Жюльєтт Друе, яка стала його музою, супутницею в еміграції та вірною коханкою — вона померла в 1883 році. Родинні драми, зокрема смерть дочки Леопольдіни, глибоко вплинули на його творчість, зокрема на поезію «Споглядання».

Віктор Гюго помер 22 травня 1885 року, але його спадщина залишається живою в 2026 році. Романи «Знедолені» та «Собор Паризької Богоматері» регулярно перевидаються, екранізуються та адаптуються — мюзикл «Les Misérables» продовжує йти в театрах світу, а нові екранізації та проєкти базуються на його творах. Його ідеї соціальної справедливості, боротьби з нерівністю та проти смертної кари досі актуальні. Пам’ятники, музеї (зокрема будинок на острові Гернсі, де він жив у вигнанні) та ретроспективи зберігають пам’ять про нього. У Франції його вважають національним героєм, а твори входять до шкільної програми. День Віктора Гюго відзначають 30 червня — день завершення публікації «Знедолених». Його вплив на літературу та культуру залишається величезним.