Victor Sjöström

Віктор Шьострьом (повне ім’я — Віктор Давід Шьострьом) народився 20 вересня 1879 року в Сілбодалі (поблизу Ер’єнга), лен Вермланд, Швеція. Коли йому був лише рік, родина емігрувала до Брукліна, Нью-Йорк, де батько Олоф Адольф Шьострьом займався бізнесом. Мати, акторка Шарлотта Елізабет Софія Гартман, померла в 1886 році під час пологів. Після її смерті Віктор повернувся до Швеції, жив у тітки, а згодом відвідував школу в Упсалі. З юності він захопився театром, наслідуючи матір, і розпочав акторську кар’єру в 1896 році, працюючи в театрах Швеції та Фінляндії. Його раннє життя поєднувало американський досвід і шведські корені, що вплинуло на творчість.

Віктор Шьострьом — шведський режисер, сценарист і актор, один з основоположників шведського кіно і видатний майстер епохи німого кіно. Він вважається «батьком шведського кіно» разом з Моріцем Стіллером. Серед найвідоміших проектів — «Інгеборг Гольм» (1913), «Тер’є Віген» (A Man There Was, 1917), «Гірський розбійник і його дружина» (The Outlaw and His Wife, 1918) та культовий «Візник привидів» (The Phantom Carriage, 1921), знятий за мотивами творів Сельми Лагерлеф. У Голлівуді під псевдонімом Віктор Сістром він зняв «Той, хто отримує ляпаса» (He Who Gets Slapped, 1924) з Лоном Чейні, «Червону літеру» (The Scarlet Letter, 1926) та «Вітер» (The Wind, 1928) з Ліліан Гіш. Пізніше він зіграв головну роль професора Ісака Борга у фільмі Інгмара Бергмана «Сунична поляна» (Wild Strawberries, 1957). Його фільми вирізнялися поетичністю, увагою до природи та психологічною глибиною.

Віктор Шьострьом отримав National Board of Review Award за найкращу чоловічу роль за «Суничну поляну» (1958). Він також став лауреатом FIPRESCI Prize на Берлінському міжнародному кінофестивалі (1958) та мав номінацію на BAFTA Film Award (1959). Його внесок у світове кіно відзначений як один з найвпливовіших у «Золотій добі» німого кіно, хоча спеціальних престижних нагород за режисуру в той період було небагато.

Віктор Шьострьом був одружений тричі. Перший шлюб з Александрою Ст’ягофф (1900–1912). Другий — з акторкою Лілі Бех (1914–1916). Третій шлюб з акторкою Едіт Ерастофф (1922–1945, до її смерті). Від третього шлюбу народилися дві доньки: акторка Гує Лагервалль (1918–2019) та Карін Сібіл Елізабет (Кайє) Б’єрке. Він також мав інших дітей від попередніх шлюбів. Родина була тісно пов’язана з театральним і кінематографічним середовищем Швеції. Шьострьом підтримував близькі стосунки з дочками, а його дружина Едіт часто знімалася в його фільмах. Після смерті дружини він жив самотніше, присвячуючи час кіно.

Віктор Шьострьом помер 3 січня 1960 року у віці 80 років у Стокгольмі, Швеція, після крововиливу. Він похований на Північному кладовищі (Norra begravningsplatsen). До останніх років він працював художнім директором студії Svensk Filmindustri (1943–1949), знімався в кіно та надихав нове покоління режисерів, зокрема Інгмара Бергмана, який називав його своїм учителем. Його фільми, такі як «Візник привидів», продовжують впливати на сучасне кіно (наприклад, на ремейк «Носферату» 2024 року). На його честь названо кінотеатр «Bio Victor» у Filmhuset. Майбутніх проектів немає, оскільки він пішов з життя понад 60 років тому, але його спадщина живе в реставрованих фільмах і дослідженнях історії кіно.