Василь Кропивницький

Василь Васильович Кропивницький — український актор театру та кіно, Заслужений артист УРСР [citation:2]. Він народився 23 лютого 1949 року в Запоріжжі [citation:2]. У 1972 році закінчив Київський інститут театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого [citation:2]. Пішов з життя Василь Кропивницький 3 березня 2008 року в рідному Запоріжжі [citation:2].

Актор відомий своєю багатогранною роботою в українських музично-драматичних театрах. Він мав яскраву зовнішність, чудові вокальні та пластичні дані [citation:2]. Василь Кропивницький працював у Чернігівському театрі імені Тараса Шевченка (1972–1974, 1984–1988), Запорізькому театрі імені Володимира Магара (1974–1984, 2002–2004), а також у Київському театрі драми і комедії (1988–1996) [citation:2]. Серед його найвідоміших ролей — Гнат у виставі «Безталанна» Івана Карпенка-Карого, Василь та Гриць у п’єсах Михайла Старицького «Циганка Аза» та «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці», а також Еней в «Енеїді» за Іваном Котляревським [citation:2].

У 1979 році Василю Кропивницькому було присвоєно почесне звання «Заслужений артист УРСР» [citation:2]. Це визнання стало підсумком його багаторічної плідної роботи на сцені українських театрів та вагомим внеском у розвиток національного театрального мистецтва.

Публічна інформація про родину Василя Кропивницького практично відсутня. Джерела не містять відомостей про його батьків, дружину чи дітей. Відомо лише, що він народився та помер у Запоріжжі [citation:2]. Актор тримав своє особисте життя подалі від публічності, зосередившись на професійній діяльності, що було характерною рисою для багатьох митців радянського періоду. Жодних інтерв’ю чи спогадів, які б розкривали подробиці його приватного життя, у відкритих джерелах не зафіксовано.

Василь Кропивницький пішов з життя 3 березня 2008 року в Запоріжжі, тому він не має активних чи майбутніх проєктів [citation:2]. Його творча спадщина продовжує жити у виставах, де він грав, та в пам’яті колег і глядачів. Ролі, виконані актором у виставах за творами української та світової класики, залишаються взірцем професійної майстерності та відданості театральному мистецтву [citation:2].