Валентин Васянович

Валентин Миколайович Васянович народився 21 липня 1971 року в Житомирі, Україна. Він виріс у сім’ї музикантів, де з раннього віку знайомився з мистецтвом через музику, що вплинуло на його творчий світогляд. Закінчив музичне училище імені Віктора Косенка, а згодом Національний університет театрального, кінематографічного та культурологічного мистецтва імені І. К. Карпенка-Карого: у 1995 році — з дипломом оператора, у 2000-му — режисера документального кіно. Васянович почав кар’єру як оператор, згодом перейшовши до режисури, ставши одним з ключових представників української “нової хвилі” в кінематографі. Сьогодні йому 54 роки, і він є визнаним режисером, сценаристом та продюсером, чиї роботи здобувають міжнародне визнання.

Валентин Васянович — український режисер, сценарист, оператор та продюсер, відомий авторським кіно з фокусом на теми війни, ідентичності та постапокаліптичного майбутнього. Його дебютний документальний фільм “Звичайна справа” (2012) висвітлює судові процеси над колишніми в’язнями концтаборів, а “Креденс” (2013) — психологічну драму про музикантку. Серед знакових робіт — “Присмерк” (2014), медитативний документальний есей про смерть, що здобув призи на фестивалях, та операторська робота в “Плем’я” (2014) Мирослава Слабошпицького. Повнометражні ігрові фільми “Рівень чорного” (2017) та “Згода” (2017) досліджують теми втрати та зради. Міжнародний прорив стався з антиутопією “Атлантида” (2019), де події розгортаються в 2025 році на деокупованому Донбасі, що принесло премію Венеційського кінофестивалю. Фільм “Відблиск” (2021) — про психолога з ПТСР на фронті — номінований на “Золотого лева” у Венеції. Васянович активно підтримує українське кіно, засуджуючи російську агресію та виступаючи за українськомовний контент. Його стиль — мінімалістичний, з довгими планами та філософським підтекстом, робить його голосом сучасної української кіношколи.

Валентин Васянович — лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка (2019, разом з Владленом Одуденком) за “Атлантиду” у номінації “Кіномистецтво”. Державна премія України імені Олександра Довженка (2015) за внесок у кіно. Премія конкурсної програми Orizzonti Венеційського кінофестивалю (2019) за “Атлантиду”. Номінація на головну нагороду Leone d’Oro “Золотий лев” Венеційського МКФ (2021) за “Відблиск”. Головна нагорода програми Platform Міжнародного кінофестивалю в Торонто (TIFF, 2025) за “За перемогу!”. “Золота дзиґа” (2021) за найкращий фільм “Атлантида”. Спеціальна відзнака DOCUDAYS UA та приз Одеського МКФ (2015) за “Присмерк”. “Золота камера” Міжнародного фестивалю кінооператорського мистецтва “Брати Манаки” (2014) за операторську роботу в “Плем’я”.

Валентин Васянович народився в Житомирі в сім’ї музикантів, де батьки прищепили йому любов до мистецтва, хоча точні імена не розголошуються публічно. З дитинства оточений музикою, він мріяв стати піаністом на кшталт Ференца Ліста, але обрав кіно, що стало поворотним моментом у творчому розвитку. Родина підтримувала його вибір, переїзд до Києва для навчання в університеті Карпенка-Карого, де він здобув освіту оператора та режисера. Васянович не одружений і не має дітей, зберігаючи приватність у особистому житті, фокусуючись на кар’єрі. Близькі родичі залишаються опорою, особливо під час зйомок у складних локаціях, як Маріуполь чи фронтові зони. Його світогляд сформований сімейними цінностями та українською ідентичністю, що відображається в темах фільмів про втрату та відбудову. Васянович часто згадує вплив дитинства в Житомирі на чутливість до людських історій. Загалом, родина — тиха основа його динамічної творчої діяльності.

Наразі Валентин Васянович продовжує знімати авторське кіно про наслідки війни, фокусуючись на поствоєнному майбутньому України, проживаючи в Києві та балансуючи між фестивалями та продакшеном. У 2025 році його антиутопічна драма “За перемогу!” здобула головну нагороду програми Platform на Міжнародному кінофестивалі в Торонто (TIFF), де прем’єра відбулася 14 вересня, висвітлюючи зруйновані сім’ї та суспільство після перемоги над агресором. Фільм, де Васянович грає головну роль і знятий здебільшого реальними людьми зйомкової групи, став першим українським проектом у цій престижній програмі. Паралельно він завершує постпродакшн над новим фільмом про зруйновані війною сім’ї в майбутньому, де вже знято майже половину, з прем’єрою планованою на 2026 рік. Васянович активно критикує вертикаль влади в Держкіно, уникаючи подань на гранти, та підтримує українськомовний контент, називаючи суржик “раком мови”. Серед планів — участь у Венеційському МКФ та документальні проекти про відбудову. Він займається менторством молодих режисерів, проводячи майстер-класи на фестивалях як DOCUDAYS UA. У листопаді 2025 взяв участь у Rome Film Fest, обговорюючи глобальний вплив українського кіно. Васянович веде тихе життя, подорожуючи локаціями для натхнення, та надихає колег стійкістю: “Кіно — це любов, яку потрібно знімати зараз”. Загалом, 2025 рік — тріумфальний для нього з акцентом на глобальне визнання та теми відродження.