Тото

Тото (справжнє ім’я — Антоніо Вінченцо Стефано Клементе, пізніше — Антоніо Гріффо Фокас Флавіо Анджело Дукас Комнено Порфірогеніто Гальярді Де Куртіс ді Бізанціо) народився 15 лютого 1898 року в Неаполі, в бідному кварталі Санітà, Італія. Він був позашлюбним сином Анни Клементе та маркіза Джузеппе Де Куртіса. Тото зростав у скрутних умовах, але з дитинства виявляв талант до комедії, міміки та театру. Його часто називають «Принцом сміху» (il Principe della risata) — одним із найбільших коміків XX століття.

Тото — легендарний італійський комік, актор театру та кіно, сценарист, режисер, поет і співак. Він знявся майже у 100 фільмах, ставши символом італійської комедії. Найвідоміші стрічки: «Закон є закон», «Золото Неаполя», «Велика війна», «Всі вдома», «Маркіз дель Грілло», «Тото і Клеопатра». Тото успадкував традиції комедії дель арте, створюючи образи хитрих, цинічних, але симпатичних простих італійців. Працював з видатними режисерами, такими як Вітторіо Де Сіка та П’єр Паоло Пазоліні.

Тото отримав численні визнання за внесок в італійське кіно, включаючи премію «Давид ді Донателло» за кар’єру та спеціальні нагороди на Венеційському кінофестивалі. У 1960-х роках його фільми збирали мільйони глядачів. Посмертно його нагороджували численними ретроспективами, а в Неаполі та Римі проводять фестивалі на його честь. Він вважається національним надбанням Італії та одним із найвпливовіших коміків в історії кіно.

Батько Тото — маркіз Джузеппе Де Куртіс, мати — Анна Клементе. У 1921 році батько офіційно визнав сина. Тото був одружений двічі: перша дружина — Діана Роджерс (шлюб 1935 року, розлучився), від якої мав доньку Ліліану (1937–2022). Друга дружина — Франческа Маріані (з 1950-х). Він також мав тривалі стосунки з іншими жінками. Тото усиновив кількох дітей і активно підтримував родину, попри складне дитинство.

Тото помер 15 квітня 1967 року в Римі у віці 69 років від серцевої недостатності. Його похорон став національною подією — тисячі людей проводжали «Принца сміху». Сьогодні його фільми регулярно транслюють по італійському телебаченню, а спадщина живе в численних мемах, цитатах і культурних заходах. У Неаполі його ім’ям названо вулиці та музеї, а нові покоління відкривають для себе геніальний гумор Тото через цифрові реставрації фільмів.