Тодорос Анґелопулос

Теодорос Анґелопулос (грец. Θεόδωρος Αγγελόπουλος) народився 27 квітня 1935 року в Афінах, Греція, в родині середнього класу. Він пережив німецьку окупацію та Громадянську війну в Греції, що сильно вплинуло на його творчість — зокрема, епізод, коли батька заарештували та ледь не стратили. Анґелопулос вивчав право в Афінському університеті, але кинув навчання, поїхав до Парижа вивчати літературу та кіно в IDHEC, після чого повернувся до Греції як кінокритик. Помер трагічно 24 січня 2012 року в Піреї від нещасного випадку на знімальному майданчику.

Теодорос Анґелопулос — грецький кінорежисер, сценарист і продюсер, один із найвпливовіших авторів європейського артхаусного кіно. Його стиль відзначається довгими планами, мінімальним монтажем, поетичними пейзажами та глибоким дослідженням грецької історії, міграції, кордонів і людського існування. Найвідоміші фільми: “Мандрівні актори” (1975), “Пейзаж у тумані” (1988), “Погляд Одіссея” (1995), “Вічність і один день” (1998, Золота пальмова гілка в Каннах), “Плакуча лука” (2004). Анґелопулос створив трилогії про історію Греції, мовчання та кордони, співпрацював з Елені Караіндру (музика) та акторами на кшталт Гарві Кейтеля. Його вважають спадкоємцем Тарковського та Янчо, майстром “епічного” кіно.

Теодорос Анґелопулос отримав Золоту пальмову гілку Каннського фестивалю за “Вічність і один день” (1998). Тричі Grand Prix Монреальського фестивалю (1997, 1999, 2001). Срібний лев Венеції за “Олександр Великий” (1980), Золотий лев за кар’єру (2001). Номінації на “Оскар” (“Діти небес” — помилка, це Маджиді; для Анґелопулоса — численні фестивальні). Почесні докторати від університетів Бельгії, Франції, Британії та Греції. Посмертно його внесок відзначають ретроспективами та преміями за вплив на світове кіно.

Теодорос Анґелопулос був одружений з Фівос Ціта (Phoebe Tsita), економісткою та продюсеркою деяких його фільмів. У пари троє доньок: Анна, Катерина та Елені Анґелопулу. Родина підтримувала його кар’єру, але Анґелопулос уникав публічності в особистому житті, фокусуючись на творчості. Батько режисера пережив арешт під час Громадянської війни, що стало травматичним досвідом дитинства. Після смерті Анґелопулоса родина зберігає його архів і підтримує покази фільмів. Деталі про батьків обмежені: родина середнього класу з Афін. Анґелопулос часто говорив про вплив історичних подій на сім’ю та Грецію загалом.

Теодорос Анґелопулос помер у 2012 році, але його спадщина активно живе в світовому кіно. Станом на початок 2026 року його фільми регулярно показують на ретроспективах: у жовтні–листопаді 2025 відбулася велика серія в ICA (Лондон) під назвою “A Moving Image of Eternity”. 2025 рік відзначає 90-річчя від народження та 50-річчя “Мандрівних акторів”. Фільми Анґелопулоса вивчають у кіношколах, надихають режисерів на кшталт Бели Тарра чи Нури Більге Джейлана. Критики переоцінюють його як одного з останніх “монumentалістів” кіно. Незавершений фільм “Інше море” про кризу в Греції залишається символом. Спадщина Анґелопулоса — в дискусіях про історію, міграцію та поетичне кіно, з регулярними перевипусками та фестивалями.