Тед Г’юз

Тед Г’юз (Edward James Hughes) народився 17 серпня 1930 року в Мітройді, Йоркшир, Англія[citation:1][citation:7]. Він є одним із найвидатніших британських поетів XX століття, автор робіт, що вирізняються міфологічною силою та зосередженням на дикій природі[citation:1][citation:9]. Окрім поезії, Г’юз писав дитячі книги, серед яких найвідоміша «Залізна людина», що лягла в основу анімаційного фільму «Сталевий гігант» (1999)[citation:1][citation:2]. У 1984 році він був призначений поетом-лауреатом Великої Британії і обіймав цю посаду до своєї смерті у 1998 році[citation:7][citation:9].

Тед Г’юз відомий передусім як поет, чия творчість здійснила «драматичний відрив від панівних тенденцій того часу», використовуючи мову, близьку до шекспірівської, для дослідження міфічних та природних тем[citation:1]. Його перша збірка «Яструб у дощі» (1957) відразу здобула йому міжнародне визнання[citation:1][citation:9]. У кіно він відомий як автор книжки «Залізна людина», за якою 1999 року було знято культовий анімаційний фільм «Сталевий гігант» (Iron Giant)[citation:2][citation:4]. Його перу також належать сценарії до фільмів «Таємниця семи ворон» (1994) та «Кінь дощу» (2008)[citation:6].

Тед Г’юз був удостоєний численних престижних нагород. Серед них — премія Готорндена (1961) та Медаль королеви за поезію (1974)[citation:9]. У 1977 році він став офіцером Ордену Британської імперії (OBE)[citation:7]. За збірку «Казки з Овідія» (1997) та «Листи на день народження» (1998) він отримав премію Whitbread Book of the Year[citation:7][citation:9]. Остання також принесла йому премію Forward Prize за поезію[citation:7]. За кілька тижнів до смерті королева Єлизавета II нагородила його Орденом Заслуг, однією з найвищих цивільних нагород Британії[citation:7][citation:9]. Інформація про наявність премії «Оскар» у Теда Г’юза відсутня.

Тед Г’юз народився в родині теслі Вільяма Г’юза та текстильної робітниці Едіт (Фаррар) Г’юз, бувши наймолодшим з трьох дітей[citation:7]. У 1956 році він одружився з американською поетесою Сільвією Плат, з якою мав двох дітей — Фріду та Ніколаса[citation:7][citation:9]. Подружжя розлучилося у 1962 році після роману Г’юза з Асією Вевілл, а за рік Плат покінчила життя самогубством[citation:7]. Від стосунків із Вевілл у Г’юза народилася донька Шура (1965), однак 1969 року Вевілл також вчинила самогубство, забравши життя і маленької Шури[citation:7]. 1970 року Г’юз одружився з медсестрою Керол Орчард, з якою прожив до своєї смерті[citation:4][citation:7].

Тед Г’юз помер 28 жовтня 1998 року[citation:7][citation:9]. Його літературна спадщина продовжує жити через численні публікації, зокрема видання листів (2007) та збірок вибраних віршів[citation:1][citation:7]. Його твори регулярно адаптуються: за його книгою «Залізна людина» було створено фільм, а п’єса за його лібрето опери «Історія Васко» була поставлена у 2009 році[citation:7]. Ім’я Г’юза залишається в центрі літературних дискусій, зокрема у зв’язку з публікацією листів Сільвії Плат, але його статус одного з найвеличніших британських поетів XX століття є незаперечним[citation:7]. У 2011 році в «Кутку поетів» Вестмінстерського абатства було відкрито меморіальну дошку на його честь[citation:1][citation:7].