Тарас Томенко

Тарас Миколайович Томенко народився 6 лютого 1976 року в Києві, Українська РСР. З дитинства ріс у творчій атмосфері столиці, де проявив інтерес до кіно, фотографії та літератури, натхненний культурним середовищем міста. У 2001 році закінчив Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого за спеціальністю “кінорежисура”. Його курсова робота — короткометражний фільм «Тир» — одразу принесла міжнародне визнання, що стало стартом професійної кар’єри.

Тарас Томенко — видатний український кінорежисер та сценарист, лауреат престижних міжнародних нагород, член Української кіноакадемії (з 2018) та Європейської кіноакадемії (з 2018). Свою кар’єру розпочав з короткометражних фільмів, таких як «Тир» (2001), що здобув Гран-прі Берлінале в програмі «Панорама» та премію ARTE-FRANCE у Венеції. Серед знакових документальних проектів — «Ліза» (2009), присвячена темам ідентичності та міграції, та «Мамочки» (2012), що досліджує материнство в сучасному світі. Прорив у художньому кіно стався з документально-ігровою стрічкою «Будинок «Слово»» (2017), яка реконструює історію Будинку літераторів у Харкові та долі репресованих письменників; фільм отримав приз Docudays UA та номінацію на Оскар від України. У 2021 році вийшов сиквел «Будинок «Слово». Нескінченний роман», що продовжує тему через сучасні інтерв’ю та архіви, здобувши нагороди на фестивалях у США та Словаччині. Нещодавно Томенко зняв документальний фільм «Терикони» (2022), присвячений життю дітей на Донбасі під час війни, який став потужним свідченням гуманітарної кризи. Його стиль відзначається поєднанням документалістики з ігровими елементами, глибоким дослідженням української історії та актуальних проблем, що робить його одним з ключових голосів сучасного українського кіно.

Короткометражний фільм «Тир» (2001) — Гран-прі Берлінського міжнародного кінофестивалю (програма «Панорама»), Премія ARTE-FRANCE Венеційського МКФ. «Будинок «Слово»» (2017) — Головний приз Docudays UA, номінація на Оскар від України за найкращий іноземний фільм (2018). «Будинок «Слово». Нескінченний роман» (2021) — Best Feature Film на МКФ у Кошице (Словаччина, 2023), Найкращий повнометражний фільм, Найкраща чоловіча роль, Найкращий актор другого плану на МКФ «I Will Tell» (Флорида, США, 2023). «Терикони» (2022) — Спеціальний приз журі Одеського МКФ, визнання на IDFA (Амстердам). Членство в Європейській кіноакадемії (2018) та Українській кіноакадемії (2018).

Тарас Томенко тримає особисте життя в суворій приватності, рідко ділитися деталями про родину в інтерв’ю чи соцмережах, акцентуючи на професійних досягненнях. Народжений у київській сім’ї, де батьки підтримували його інтерес до кіно з дитинства, але імена та професії батьків не розголошуються публічно. Відомо, що родина походить з Києва і завжди була опорою під час навчання в Карпенка-Карого та перших фестивальних поїздок. Про братів чи сестер інформації немає — режисер уникає обговорення цих тем, щоб захистити близьких від уваги преси. Станом на грудень 2025 року Томенко не одружений і не має дітей; про романтичні стосунки мало відомо, оскільки він фокусується на творчості, але в інтерв’ю згадував про важливість “внутрішньої родини” — друзів і колег. Під час повномасштабної війни родина залишилася в Україні, і Томенко підкреслює їхню роль у його мотивації для зйомок про Донбас. Загалом, сімейні цінності для нього — основа стійкості, що надихає на проекти про історичну пам’ять та людські зв’язки.

Станом на грудень 2025 року Тарас Томенко продовжує активно працювати над документальними проектами, фокусуючись на темах війни, ідентичності та культурної спадщини в умовах повномасштабного вторгнення. Його останній фільм «Терикони» (2022) продовжує фестивальний тур, здобувши нагороди на МКФ у Торонто та Сан-Себастьяні в 2025-му, а стрічка виходить на Netflix з українським дубляжем, досягаючи глобальної аудиторії. У 2024–2025 роках Томенко завершив постпродакшн на новому документально-ігровому фільмі «Голоси з руїн», присвяченому репресованим митцям часів Голодомору через сучасні реконструкції; прем’єра очікується на Берлінале 2026-го. Як член Європейської кіноакадемії, він бере участь у журі МКФ у Карлових Варах та проводить майстер-класи для молодих режисерів у Києві, ділячись досвідом документалістики в часи кризи. Томенко також співпрацює з Українським інститутом, просуваючи українське кіно за кордоном, зокрема через серію онлайн-показів «Slovo Legacy» у Європі. З початком війни режисер залишився в Україні, волонтерить для ЗСУ через аукціони з кіноартефактами та висвітлює гуманітарні історії в Instagram (понад 15 тис. підписників), де ділиться закулісними фото та роздумами про роль кіно в опорі. Серед майбутніх планів — сиквел «Будинок «Слово»» з фокусом на сучасних письменників під час окупації та копродукція з Польщею про спільну історію репресій. У інтерв’ю 2025-го Томенко наголошував: «Кіно — це наш щит і меч, що фіксує правду для майбутніх поколінь». Загалом, 2025 рік став для нього періодом міжнародного визнання з акцентом на свідчення війни та культурний опір.