Степан Олійник

Степан Іванович Олійник народився 21 березня (3 квітня за новим стилем) 1908 року в селі Пасицели (нині Балтський район Одеської області). Він походив із багатодітної селянської родини, де був найстаршим серед семи дітей. Згодом сім’я переїхала до сусіднього села Левадівка. Закінчив Одеський педагогічний інститут, брав участь у Другій світовій війні. Після війни жив і працював у Києві. Помер 11 січня 1982 року в Києві у віці 73 років. Його творчість тісно пов’язана з українським фольклором і народним гумором.

Степан Олійник прославився як класик української сатиричної та гумористичної поезії. Він автор численних фейлетонів, байок, віршів і гуморесок, які гостро висміювали бюрократію, хабарництво, ледарів та суспільні вади (“Крамниця співочих пташок” — ні, це інше; його відомі твори: “Пастушок”, “Як малий Федько бився з великим цапом”, “Мандрівка Діда Мороза”, “Чудо в черевику”). Працював журналістом у газетах “Вісті”, “Радянська освіта”, “Перець”. Його твори входили до шкільної програми, звучали на радіо та випускалися платівками. Також писав сценарії для анімаційних фільмів, наприклад, “П’яні вовки”. Його гумор народний, дотепний і злободенний, часто в формі байок чи фейлетонів.

Степан Олійник — лауреат Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка (1975) за збірку “Наш Іван та інші”. Був депутатом Верховної Ради СРСР кількох скликань. Нагороджений орденами Леніна, Трудового Червоного Прапора, “Знак Пошани” та медалями. Його внесок у українську літературу визнаний класичним, твори вивчаються в школах і видаються досі.

Степан Олійник народився в багатодітній селянській родині, де мав шістьох братів і сестер. Деталі про батьків (Іван та мати) обмежені згадками про селянське походження. У нього була донька Леся (згадується фото 1950 року з нею). Інформація про дружину чи інших дітей публічно не деталізується в джерелах. Він не робив акценту на сімейному житті в інтерв’ю чи творах, зосереджуючись на літературній діяльності. Особисте життя залишалося поза увагою громадськості.

Степан Олійник помер 11 січня 1982 року, тому наразі його спадщина живе через перевидання книг, включення до шкільної програми та аудіоверсії творів. У 2023–2025 роках відзначали 115–117 років від дня народження заходами в Одеській області (музей у Левадівці). Його вірші та фейлетони продовжують цитувати в гумористичних програмах, на радіо та в інтернеті. Є меморіальний музей у Левадівці. Нових проєктів немає, але твори залишаються актуальними для вивчення української сатири. У 2026 році можливі ювілейні заходи чи перевидання збірок.