Софі Марсо

Софі Марсо (справжнє ім’я Софі Даніель Сільві Мопю) народилася 17 листопада 1966 року в Парижі, столиці Франції.
Вона є дочкою водія вантажівки Бенуа Мопю та продавщиці Сімони Моріссет, у сім’ї середнього класу, де рано проявився її інтерес до мистецтва.
У 13 років Софі випадково потрапила на кастинг через модельне агентство, що стало початком її кар’єри, і в 14 років дебютувала в кіно.
Вона виросла в передмісті Жентільї, де відвідувала звичайну школу, але після успіху першого фільму покинула навчання, щоб зосередитися на акторстві.
Софі має англійське та італійське коріння з боку матері, що вплинуло на її двомовність (французька та англійська).

Софі Марсо — видатна французька акторка, режисерка, сценаристка та співачка, ікона французького кіно з 1980-х років.
Її прорив стався з роллю Вік Берреттон у підлітковій комедії «Ла Бум» (La Boum, 1980), яка зібрала понад 4 мільйони глядачів у Франції, а сіквел «Ла Бум 2» (1982) приніс César Award за найкращу молоду акторку.
Вона знялася в романтичних драмах як «Студентка» (L’Étudiante, 1988), «Фанфан» (Fanfan, 1993) та історичних проектах як «Помста мушкетерів» (Revenge of the Musketeers, 1994).
Міжнародну славу здобула ролями принцеси Ізабель у «Хоробре серце» (Braveheart, 1995) з Мелом Ґібсоном та Електри Кінґ у бондіані «Світ не вистачає» (The World Is Not Enough, 1999).
Софі також режисерка: дебютувала з «Говори зі мною про любов» (Parlez-moi d’amour, 2002), за яке отримала приз за найкращу режисуру на Монреальському фестивалі, та «Тривіал» (Trivial, 2007).
Вона авторка книг, співачка (дебютний сингл “Dream in Blue” у 1981) та театральна акторка, з ролями у «Евридіка» (1991), де виграла Molière Award.
Її стиль — поєднання чуттєвості, інтелекту та харизми, що робить її символом французької елегантності.

Софі Марсо виграла César Award за найкращу молоду акторку за «Ла Бум 2» (1983), ставши наймолодшою лауреаткою в історії премії.
Вона отримала Molière Award за найкращу театральну дебютантку за «Евридіка» (1991) та приз за найкращу режисуру на Монреальському кінофестивалі за «Говори зі мною про любов» (2002).
Серед інших: Cabourg Romantic Film Festival Award за найкращу романтичну акторку за «Шуани!» (1988), Blockbuster Entertainment Award номінація за «Світ не вистачить» (2000).
Софі відмовилася від Ордену Почесного легіону у 2016 році через протест проти прав людини в Саудівській Аравії.
Її внесок визнано Golden Camera Award (2000) та включенням до списків ікон французького кіно.
Загалом, понад 10 премій та 20 номінацій, з акцентом на ранні успіхи та режисерські досягнення.

Софі Марсо народилася в сім’ї водія Бенуа Мопю та продавщиці Сімони Моріссет, які розлучилися незабаром після її народження; брат Сільвен Мопю — єдиний близький родич, з яким вона спілкується.
Мати активно підтримувала її кар’єру, супроводжуючи на кастинги, а батько залишився на периферії життя.
З 1985 по 2001 рік Софі була в стосунках з режисером Анджеєм Жулавські, з яким знялася в кількох фільмах і має сина Вінсента Жулавські (нар. 24 липня 1995), нині 30-річного актора та сценариста.
У 2001–2007 роках зустрілася з продюсером Джимом Лемлі, з яким має доньку Жюльєтт Лемлі (нар. 13 червня 2002), нині 23-річну студентку.
З 2007 по 2014 рік була одружена з актором Крістофером Ламбером, з яким знялася в «Тривіал» (2009) та «Картахена» (2009), але розлучилися через розбіжності.
У 2015–2016 роках мала короткий роман з шеф-кухарем Сірілом Лінак, але з тих пір веде приватне життя, без публічних партнерів.
Софі близька з дітьми, часто ділиться їхніми досягненнями, і уникає обговорень родини в пресі, фокусуючись на материнстві як на пріоритеті.
Вона описує себе як сапіосексуалку, цінуючи інтелект у стосунках, і підтримує зв’язок з родиною Жулавські після смерті Анджея у 2016 році.

Наразі Софі Марсо, якій 59 років, продовжує активну кар’єру, зосередившись на драматичних ролях та режисурі, проживаючи в Парижі з приватним життям.
У 2025 році вона знялася в драмі «Жінка» (A Woman, 2022, реліз у Великобританії), де грає комісарку поліції, що стикається з зрадою чоловіка, та з’явилася на Balenciaga show у Шанхаї як амбасадорка.
Софі готується до ролі у воєнній драмі «Збережи останню кулю» (Save the Last Bullet, 2021, реліз 2025) з Крістофером Ламбером, натхненній реальними подіями.
Вона коментує в інтерв’ю актуальність тем жіночої емансипації та відмови від нагород через права людини, підтримуючи кампанії проти насильства.
Софі активно займається благодійністю: підтримує екологічні ініціативи та права тварин, як амбасадорка WWF Франції.
У 2025 році вийшла її нова книга рефлексій про материнство та кар’єру, розширена з автобіографічних нотаток.
Майбутні проекти включають режисерський дебют у серіалі для Netflix про жіночу дружбу (2026) та можливий камбек у театр.
Вона близька з дітьми: син Вінсент розвиває кар’єру сценариста, донька Жюльєтт — студентка мистецтв.
Софі уникає соцмереж, але з’являється на фестивалях, як Канни, де була членом журі у 2015.
Загалом, попри вік, Софі залишається елегантною іконою, плануючи тури та нові ролі на 2026–2027 роки, з акцентом на сімейні цінності.