Сєрґєй Мокріцкій

Сергій Євгенович Мокрицький (рос. Сергей Евгеньевич Мокрицкий) народився 18 лютого 1961 року в селі Поліянівка Новоград-Волинського району Житомирської області, Україна. Він виріс на Житомирщині, де закінчив школу в 17 років. Після школи вступив до Херсонського морехідного училища, але згодом обрав шлях у кінематографі. Закінчив операторський факультет Всесоюзного державного інституту кінематографії (ВДІК) у Москві. З 1990-х років працює переважно в Росії, де став відомим як кінооператор, а потім як режисер і сценарист українського походження.

Сергій Мокрицький — російський кінорежисер, оператор і сценарист українського походження, відомий роботою над воєнними драмами та біографічними стрічками. Як оператор він знімав серіали та фільми, зокрема «Анна Герман. Ехо кохання» (2011) та «Афганістан. Точка неповернення» (2012). Як режисер прославився фільмом «Битва за Севастополь» (або «Незламна», 2015) — біографічною драмою про легендарну снайперку Людмилу Павличенко, який став одним з найкасовіших у Росії того року. Серед інших робіт — «День вчителя» (2012), «Я — вчитель» (2016), фантастичний «Чернетка» (2018) за романом Сергія Лук’яненка та «Перший Оскар» (2022) про документальний фільм часів Другої світової війни. Він заснував кіностудію «ЧБК-фільм» у 2000 році та співпрацює зі студією «Нові люди».

Сергій Мокрицький був номінований на премію «Золотий орел» за найкращий повнометражний фільм і найкращу режисуру за «Битву за Севастополь». Також номінувався на премію «Ніка» за найкращий фільм. Його роботи отримували визнання на російських кінофестивалях, зокрема участь у програмі «Кінотавр» з дебютним фільмом «Чотири пори кохання» (2008). Конкретні перемоги в індивідуальних преміях менш задокументовані, але фільми з його участю здобували комерційний і фестивальний успіх у Росії.

Інформація про родину Сергія Мокрицького публічно обмежена та мало висвітлюється в медіа. Відомо, що він народився в українській родині на Житомирщині, але деталі про батьків, братів чи сестер не розголошуються широко. Про особисте життя, дружину чи дітей Мокрицький не дає публічних коментарів, зберігаючи приватність. Він проживає переважно в Москві, а також має помешкання в Севастополі (Крим), куди регулярно їздить, що він сам визнав в інтерв’ю 2015 року. Його кар’єра тісно пов’язана з російським кінематографом після переїзду до Москви.

Станом на 2026 рік Сергій Мокрицький продовжує працювати в російському кінематографі як режисер і оператор. Його останній відомий великий проєкт — фільм «Перший Оскар» (2022), присвячений радянському документальному фільму, що отримав Оскар. Після 2022 року публічної інформації про нові повнометражні релізи небагато, ймовірно через фокус на менших проєктах або серіалах. Він залишається активним у студії «Нові люди» та співпрацює з російськими продюсерами. Через політичну ситуацію та його позицію щодо Криму, в Україні його діяльність сприймається критично. У майбутньому можливі нові історичні або воєнні драми, враховуючи його попередній стиль, але конкретних анонсованих проєктів на 2025–2026 роки публічно не зафіксовано.