Шеллі Дювалл

Шеллі Алексіс Дювалл народилася 7 липня 1949 року у Форт-Ворті, Техас, США. Вона виросла в Х’юстоні як перша дитина в родині ріелторки та юристки Боббі Рут Кроуфорд та юриста Роберта Річардсона «Боббі» Дювалла, з трьома молодшими братами: Скоттом, Шейном та Стюартом. Спочатку мріяла стати науковицею, закінчила середню школу Уолтрріп у 1967 році та вступила до коледжу на факультет харчування, але покинула навчання після травматичного досвіду. Її акторська кар’єра почалася випадково: у 1970 році її помітили на вечірці скаути режисера Роберта Альтмана.

Шеллі Дювалл — американська акторка та продюсерка, відома ексцентричними ролями та унікальною присутністю на екрані, з акцентом на незалежне кіно 1970-х та дитячі програми. Вона прославилася співпрацею з Робертом Альтманом у семи фільмах, починаючи з «Брюстер МакКлауд» (1970), включаючи «Маккейб і місіс Міллер» (1971), «Нешвілл» (1975) та «Три жінки» (1977), за останню з яких отримала нагороду Каннського фестивалю за найкращу жіночу роль. Серед найвідоміших ролей — Олів Ойл у «Поупе» (1980) з Робіном Вільямсом, Венді Торранс у хорорі Стенлі Кубрика «Сяйво» (1980) навпроти Джека Ніколсона та епізод у «Енні Холл» (1977). Дювалл знялася в понад 50 проектах, включаючи «Час бандитів» (1981) та «Франкенвіні» (1984). Як продюсерка, вона створила дитячі антології «Faerie Tale Theatre» (1982–1987), «Tall Tales & Legends» (1985–1987) та «Shelley Duvall’s Bedtime Stories» (1992–1994), залучивши зіркових гостей. Її стиль — вразлива, енергийна гра, що ідеально пасувала до ексцентричних персонажів, зробивши її іконою 1970–1980-х.

Нагорода Каннського фестивалю за найкращу жіночу роль («Три жінки», 1977). Премія Peabody Award за «Faerie Tale Theatre» (1984). Номінація на BAFTA за найкращу жіночу роль («Три жінки», 1977). Дві номінації на Primetime Emmy (1988 за «Tall Tales & Legends», 1992 за «Shelley Duvall’s Bedtime Stories»). Нагорода Los Angeles Film Critics Association за найкращу жіночу роль («Три жінки», 1977). Lifetime Achievement Award від Women Film Critics Circle (2019). Введення до Texas Film Hall of Fame (2020).

Шеллі Дювалл виросла в техаській родині з чотирьох братів і сестер, де мати Боббі Рут Кроуфорд (1929–2020) працювала ріелторкою та в юридичній сфері, а батько Роберт Річардсон «Боббі» Дювалл (1919–1994) — аукціоністом худоби, що став юристом; родина часто переїжджала через його роботу. У неї було троє молодших братів: Скотт, Шейн та Стюарт, останній з яких іноді працював на її проектах. Шеллі одружилася з музикантом Бернардом Семпсоном у 1970 році, але розлучилася у 1974-му без дітей. З 1976 по 1978 рік мала стосунки з Полом Саймоном, а до 1989-го — з Патріком Рейнольдсом. З 1989 року до смерті була з музикантом Деном Гілроєм, з яким познайомилася на зйомках «Mother Goose Rock ‘n’ Rhyme» (1990); пара жила разом 35 років у Бланко, Техас, без дітей, але з численними тваринами як частиною родини. Дювалл не мала біологічних дітей, але любила тварин, особливо птахів, і вважала їх своєю сім’єю. Родинне життя було приватним, з акцентом на творчість та спокій, попри виклики ментального здоров’я.

Шеллі Дювалл померла 11 липня 2024 року у віці 75 років у своєму домі в Бланко, Техас, від ускладнень діабету, після кількох місяців у хоспісі та тривалої боротьби з ментальним здоров’ям, включаючи публічний епізод на «Dr. Phil» у 2016 році, що викликав критику за експлуатацію. Її смерть спровокувала хвилю триб’ютів: покази фільмів у кінотеатрах США, включення до «In Memoriam» на 97-му Оскарі та 3-й премії Emmy для дітей у березні 2025 року, попри суперечку з Emmy 2024. Спадщина Дювалл оживає через перевипуски: «Faerie Tale Theatre» популяризує серед Generation Z, а архіви фанатки Сари Лукоскі документують її постголлівудське життя. У 2025 році її внесок відзначили ретроспективними фестивалями в Техасі та включенням чотирьох фільмів («Маккейб і місіс Міллер», «Нешвілл», «Енні Холл», «Сяйво») до National Film Registry. Останній проект — роль у хорорі «The Forest Hills» (2023), де вона повернулася після 20-річної паузи. Партнер Ден Гілрой зазначив: «Вона любила тварин, особливо птахів, тепер вона вільна літати». Її вплив на жіноче кіно та дитячі програми надихає нові покоління, з планами документальних фільмів про життя у 2026 році. Війна з ментальними проблемами та ізоляція після Голлівуду роблять її історію уроком про вразливість зірок.