Шанталь Акерман

Шанталь Анна Акерман народилася 6 червня 1950 року в Брюсселі, Бельгія, в родині євреїв-поляків, які пережили Голокост. Її батько Жак Акерман переховувався під час війни, а мати Наталія (Неллі) Лібель була єдиною з родини, хто вижив в Аушвіці, де загинули її батьки. Цей травматичний досвід матері став ключовим у творчості Шанталь, яка часто зверталася до тем втрати, пам’яті, дому та жіночої ідентичності. У 15 років, переглянувши фільм Жан-Люка Годара «Pierrot le fou» (1965), вона вирішила стати режисеркою. У 1968 році зняла свій перший короткометражний фільм «Saute ma ville» у 18 років. Навчалася в Інституті вищих мистецтв і техніки кіно в Бельгії, але швидко перейшла до самостійної творчості. У 1970-х жила в Нью-Йорку, де експериментувала з авангардним кіно. Вона була відкритою лесбійкою і часто досліджувала теми жіночої сексуальності та повсякденності.

Шанталь Акерман — піонерка феміністського та експериментального кіно, авторка понад 40 фільмів, документальних стрічок та відеоскульптур. Найвідоміший її фільм — «Jeanne Dielman, 23 quai du Commerce, 1080 Bruxelles» (1975), 201-хвилинна драма про буденність домогосподарки-проститутки (Дельфін Сейріг), знята довгими статичними кадрами без монтажу. У 2022 році цей фільм очолив список «100 найкращих фільмів усіх часів» за версією Sight & Sound (перший фільм жінки-режисера на першому місці). Серед інших знакових робіт — «Je Tu Il Elle» (1974, про жіночу сексуальність), «News from Home» (1976, документальний), «Les Rendez-vous d’Anna» (1978), «Golden Eighties» (1986, мюзикл), «D’Est» (1993, про пострадянський Схід), «No Home Movie» (2015, документальний про матір). Вона також створювала інсталяції, як «Maniac Summer» та «In the Mirror». Її стиль — мінімалізм, довгі плани, фокус на жіночому досвіді, домашньому просторі та травмі.

Шанталь Акерман має численні нагороди та визнання. Її фільм «Jeanne Dielman» у 2022 році очолив престижний список Sight & Sound «100 найкращих фільмів усіх часів». Вона отримувала призи на фестивалях у Локарно, Берліні, Каннах (Quinzaine des Réalisateurs), Венеції та інших. У 2011 році стала професоркою кіно в City College of New York. Після смерті її спадщина відзначена ретроспективами: у 2024–2025 роках виставки в BOZAR (Брюссель), Jeu de Paume (Париж), Artium Museoa (Басконія) та інших. У 2025 році BFI випустила Blu-ray бокс-сети з її фільмами, а Fondation Chantal Akerman продовжує реставрацію та покази. Вона вважається однією з найвпливовіших режисерок XX століття в феміністському та авангардному кіно.

Шанталь Акерман народилася в родині Жака Акермана та Наталії (Неллі) Лібель, євреїв-поляків, які пережили Голокост. Вона мала молодшу сестру Сільвіану Акерман (єдину, хто вижив з близьких родичів). Мати померла у 2014 році, що сильно вплинуло на Шанталь і стало темою її останнього фільму «No Home Movie». Вона була у шлюбі з віолончелісткою Сонєю Відер-Атертон (Sonia Wieder-Atherton), яка співпрацювала з нею над музикою до фільмів та інсталяцій (наприклад, концерт до «D’Est»). Дітей у пари не було. Шанталь була відкритою лесбійкою, але деталі приватного життя тримала в таємниці, рідко говорила про стосунки. Вона не мала дітей і фокусувалася на творчості та стосунках з матір’ю та сестрою.

Шанталь Акерман померла 5 жовтня 2015 року в Парижі у віці 65 років (причина — самогубство, пов’язане з депресією після смерті матері). Станом на 2026 рік її спадщина активно підтримується Fondation Chantal Akerman (заснована після смерті). У 2025 році тривають виставки: «Facing the Image» в Artium Museoa (Басконія, до жовтня 2025), «Chantal Akerman: Travelling» у Лісабоні (до вересня 2025), ретроспективи в BFI (Велика Британія) з випуском Blu-ray бокс-сетів її фільмів. У 2025 році вийшли нові видання та реставровані копії, включаючи «Jeanne Dielman». Її роботи регулярно показують на фестивалях (Cannes, Locarno тощо), а інсталяції — в галереях (Marian Goodman Gallery). У 2026 році очікуються подальші заходи до 10-річчя смерті, включаючи концерти з музикою Сонї Відер-Атертон. Вона залишається ключовою фігурою в історії кіно, її фільми вивчають у університетах як класику феміністського та експериментального кіно.