Сергій Михальчук

Сергій Євгенович Михальчук народився 13 липня 1972 року в Луцьку, Україна. З дитинства цікавився кіно, особливо реалістичними військовими фільмами. У 1994 році закінчив Київський державний інститут театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого за спеціальністю «кінооператор». Після навчання розпочав професійну діяльність як оператор-постановник, швидко ставши одним із провідних українських кінематографістів. З 1996 року працював у компанії «Фільмотехнік», а згодом співпрацював з найкращими українськими режисерами.

Сергій Михальчук — видатний український кінооператор-постановник, один із ключових авторів візуального стилю сучасного українського кіно. Він знімав такі знакові стрічки, як «Мамай» (2003) Олеся Саніна, «Поводир» (2014) Олеся Саніна, «Дике поле» (2018) Ярослава Лодигіна, «Довбуш» (2023) Олеся Саніна, «Під електричними хмарами» (2015) Олексія Германа-молодшого, «Параджанов» (2013) Сергія Параджанова (у співавторстві) та «Ілюзія страху» (2008) Ігоря Подольчака. Його роботи чотири рази висувалися від України на «Оскар» у категорії найкращий іноземний фільм. Михальчук також знімав документальні стрічки, музичні кліпи, телевізійні проекти та рекламу. З перших днів повномасштабного вторгнення Росії в Україну він служить у Збройних Силах України, де продовжує фіксувати війну на камеру.

Заслужений діяч мистецтв України (2014). Лауреат Національної кінопремії «Золота Дзиґа» 2019 року за найкращу операторську роботу у фільмі «Дике поле». Кавалер ордена «За заслуги» III ступеня (2021). Срібний ведмідь Берлінського кінофестивалю (Срібний ведмідь за операторську роботу) за фільм «Під електричними хмарами» (2015). Багаторазовий лауреат та номінант інших міжнародних та українських фестивалів за операторську майстерність, зокрема на Одеському міжнародному кінофестивалі, кінофестивалі «Молодість» та інших.

Інформація про особисте життя та родину Сергія Михальчука практично відсутня у відкритих джерелах. Він не публікує подробиць про батьків, дружину, дітей чи партнерів і веде закритий спосіб життя щодо приватних питань. Як і багато українських митців, особливо під час війни, Михальчук зосереджується переважно на професійній та громадській діяльності. Відомо лише, що він народився та виріс у Луцьку, а зараз проживає в Україні (з урахуванням військової служби). Деталі сімейного стану не розкриваються публічно.

На 2026 рік Сергій Михальчук продовжує служити у Збройних Силах України, де з першого дня повномасштабного вторгнення фіксує війну як військовий оператор. Він є частиною проєкту «Culture vs War», де разом з іншими митцями документує реалії війни, створюючи потужні візуальні свідчення. До війни зняв понад 40 ігрових та документальних фільмів, чотири з яких висувалися на «Оскар». Після початку служби його фокус повністю змістився на нефіктивні історії — щоденні зйомки подій, боїв та життя військових. У майбутньому, після перемоги, ймовірно повернеться до ігрового кіно, адже його досвід і репутація роблять його незамінним для українського кінематографа. Також продовжує працювати над фотографією та документальними матеріалами про війну.