Ромі Шнайдер

Ромі Шнайдер народилася 23 вересня 1938 року у Відні, Австрія, у відомій акторській родині. Її мати — Магдалена Шнайдер (актриса), батько — Ганс Герберт Шнайдер (актор і режисер), відомий як Вольфганг Шнайдер. Дитинство пройшло в Австрії та Німеччині, з раннього віку вона знімалася разом із матір’ю. Після розлучення батьків у 1945 році жила з матір’ю та вітчимом. У 15 років дебютувала в кіно у фільмі «Blühende Träume» (1953), але справжня слава прийшла з роллю юної імператриці Сісі в трилогії «Сісі» (1955–1958), яка зробила її національною улюбленицею в німецькомовних країнах. У 22 роки переїхала до Франції, де змінила імідж і стала однією з найуспішніших актрис французького кіно. Померла 29 травня 1982 року в Парижі у віці 43 років від зупинки серця (офіційна версія), хоча багато хто вважає причиною самогубство через депресію після трагічної загибелі сина.

Ромі Шнайдер найбільш відома роллю юної імператриці Єлизавети Австрійської (Сісі) у трилогії Ернста Марішки «Сісі» (1955), «Сісі — молода імператриця» (1956) та «Сісі — роки поневірянь» (1958), які стали культовими в Європі та принесли їй статус «вічної дівчинки». Після відмови від цього образу вона переїхала до Франції та зіграла складні, драматичні ролі у фільмах таких режисерів, як Орсон Веллс («Процес», 1962), Луїс Бунюель («Щоденник служниці», 1964), Клод Соте («Вітаю вас, Марі», 1966), Жак Дере («Басейн», 1969) з Аленом Делоном, Андре Каятт («Важлива справа», 1971), Клод Піното («Найважливіше — кохати», 1975). Серед пізніх робіт — «Смерть у саду» (1981) та «Фантазма» (1982). Вона знялася в понад 60 фільмах, ставши символом трагічної жіночої долі, краси та глибини. Її партнером по багатьох фільмах був Ален Делон, з яким у неї були тривалі романтичні стосунки.

Ромі Шнайдер отримала три премії «Сезар» за найкращу жіночу роль: за фільми «Найважливіше — кохати» (1975), «Проста історія» (1979) та посмертно за «Фантазма» (1983). Вона була тричі номінована на «Сезар» та отримала почесний «Сезар» (1982) за внесок у кіно. Має зірку на Алеї слави в Берліні та численні нагороди від німецької та французької кіноакадемій. Її фільми «Сісі» та «Басейн» стали класикою європейського кіно, а її образ — іконою стилю та трагічної краси. Після смерті вона була удостоєна багатьох посмертних відзнак як одна з найталановитіших актрис XX століття.

Ромі Шнайдер була двічі одружена. Перший шлюб — з німецьким режисером та актором Гаррі Майєном (Harry Meyen) з 1966 по 1975 рік. Від нього народився син Давид Брюно Брауер (David Bruno Haubenstock, 3 грудня 1966 – 5 липня 1981). Давид трагічно загинув у 14 років — його проткнуло залізним прутом під час гри на дитячому майданчику в Парижі. Ця втрата стала для Ромі найважчим ударом у житті, після чого вона впала в депресію та алкоголізм. Другий шлюб — з французьким журналістом та політиком Даніелем Б’яссі (Daniel Biasini) з 1979 по 1981 рік. Від нього народилася донька Сара Магдалена Б’яссі (Sarah Magdalena Biasini, нар. 21 липня 1982) — вже після смерті матері. Сара стала актрисою та зберігає пам’ять про матір. Ромі мала складні стосунки з Аленом Делоном (1958–1963), який став батьком її першого сина (за офіційною версією — ні, але багато хто вважає Делона батьком Давида). Вона пережила розлучення, втрату дитини та самотність, що сильно вплинуло на її психічний стан.

Ромі Шнайдер померла 29 травня 1982 року в Парижі у віці 43 років. Офіційна причина — зупинка серця після прийому снодійного та алкоголю, але багато біографів та близьких вважають це самогубством через депресію після загибелі сина Давида в 1981 році. Похована на цвинтарі Boissy-sans-Avoir у Франції. Після смерті її фільми продовжують транслюватися та переглядатися мільйонами: «Сісі» — на німецькомовному ТБ, «Басейн», «Процес», «Найважливіше — кохати» — на стримінгових платформах. У 2022 році вийшов біографічний фільм «Romy» (з Вікторією Абрамі у головній ролі), а в 2025 році анонсовано документальний проєкт «Romy Schneider: Une femme libre» (2025–2026). Її донька Сара Б’яссі активно зберігає архів матері, публікує фото та спогади. Образ Ромі Шнайдер залишається іконою: її фото, зачіски, стиль та трагічна доля досі надихають моду, кіно та літературу. У 2026 році її фільми продовжують бути класикою європейського кіно, а її життя — однією з найсумніших історій успіху та саморуйнування.