Роман Бондарчук

Роман Леонідович Бондарчук народився 14 січня 1982 року в Херсоні, Українська РСР, СРСР. Він виріс у творчій атмосфері, де з раннього віку виявив інтерес до літератури та кіно, ставши автором збірки оповідань «Директор коридора» та дипломантом Міжнародного літературного конкурсу «Гранослов» (1995). У 2001 році, ще студентом, Бондарчук дебютував як сценарист і режисер короткометражних фільмів «Манекени» та «The Ground». У 2006 році він закінчив режисерський факультет Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого, майстерню Юрія Іллєнка, засновника школи українського поетичного кіно. З того часу Бондарчук працює як режисер документальних і художніх фільмів, артдиректор Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA з 2019 року та співзасновник «Архіву війни» після початку повномасштабної агресії Росії.

Роман Бондарчук — видатний український режисер, сценарист і монтажер, відомий документальними та художніми фільмами, що досліджують соціальні проблеми, ідентичність та війну в Україні. Його дебютний повнометражний документальний фільм «Dixie Land» (2015) отримав «Золотий Дюк» на Одеському міжнародному кінофестивалі, розповідаючи про маргінальне життя на півдні України. Найвідоміша робота — документальна стрічка «Українські шерифи» (2015), знята в селі Стара Збур’ївка на Херсонщині про двох волонтерів-охоронців порядку, яка виграла Гран-прі на Docs Against Gravity у Польщі, спеціальний приз журі на IDFA в Амстердамі та була висунута від України на «Оскар». У 2018 році Бондарчук дебютував у художньому кіно фільмом «Вулкан», сатиричною драмою про психолога на Донбасі, що принесла лауреатство Шевченківської премії та успіх на міжнародних фестивалях, як «Золотий Абрикос» в Єревані та Гран-прі в Спліті. Серед інших проектів — короткометражки «Таксист» (2007), «Радуниця» (2009), «Кафе «Вояж» (2010), «Євромайдан. Чорновий монтаж» (2014), а також музичні кліпи та промо-ролики. У 2021 році він став співзасновником «Архіву війни» для збереження матеріалів про російську агресію. Його стиль — поетичний, з елементами реалізму та гумору, натхненний Юрієм Іллєнком, — робить його ключовою фігурою українського кіно.

Роман Бондарчук — лауреат численних національних та міжнародних премій за внесок у документальне та художнє кіно. У 2019 році отримав Національну премію України імені Тараса Шевченка в номінації «Кіномистецтво» за фільм «Вулкан». За «Українські шерифи» (2015) — Гран-прі Docs Against Gravity (Польща), спеціальний приз журі IDFA (Амстердам), висунутий на «Оскар» від України; за «Dixie Land» (2015) — «Золотий Дюк» Одеського МКФ. Серед інших — приз за найкращу студентську режисуру на фестивалі «Відкрита ніч» (2002), диплом «Коронації слова» як співавтор сценарію (2009), «Золотий Абрикос» (Єреван, 2018) та Гран-прі МКФ у Спліті (Хорватія, 2018) за «Вулкан». У 2024 році фільм «Редакція» прем’єрував на Берлінале, отримавши визнання за сатиру. Бондарчук також відзначений як артдиректор Docudays UA, внесений у ТОП-100 людей культури України за версією «Нового времени» (2017).

Роман Бондарчук народився в Херсоні в родині середнього класу, де деталі про батьків не розголошуються публічно, але вони підтримували його літературні та творчі інтереси з дитинства, дозволивши обрати шлях у кіно після школи. Інформації про братів чи сестер немає, але Бондарчук часто згадує вплив рідного півдня України на своє бачення світу, називаючи Херсонщину «джерелом струму» для натхнення. Особисте життя режисера приватне: він неодружений і не має дітей, уникаючи публічних коментарів про романтичні стосунки чи партнерів. Бондарчук близький з родиною, часто повертається на Херсонщину для зйомок і натхнення, як у «Українських шерифах» чи «Вулкані», і описує сімейні цінності як основу стійкості в індустрії. Під час війни він активно підтримує культурне життя регіону, організовуючи мистецький опір проти окупації. Родина проживає в Україні, де Роман балансує кар’єру з родинними зв’язками, уникаючи скандалів і фокусуючись на творчості.

Станом на грудень 2025 року 43-річний Роман Бондарчук активно працює над новими проектами, поєднуючи документалістику з художнім кіно, як артдиректор Docudays UA та співзасновник «Архіву війни», що зібрав понад 10 тис. матеріалів про російську агресію. У 2024 році його сатирична комедія «Редакція», знята восени 2021-го, прем’єрувала на Берлінському кінофестивалі, досліджуючи абсурдність бюрократії в українському медіа, і отримала схвальні відгуки за гострий гумор; фільм виходить у прокат в Україні в січні 2026-го через Arthouse Traffic, з планами на міжнародний дистрибуцію. Бондарчук продовжує просувати «Архів війни», інтегруючи матеріали в освітні програми та фестивалі, і в листопаді 2025-го презентував оновлену платформу на Docudays UA, фокусуючись на воєнних історіях з Херсонщини. Серед поточних — постпродакшн документального фільму про культурний опір на окупованих територіях (2025), натхненний його дитинством, з прем’єрою на IDFA 2026-го. У жовтні 2025-го він взяв участь у панелі на Одеському МКФ, обговорюючи роль кіно в поствоєнній реконструкції, і натякнув на художній проект про «вулканічну енергію» півдня України. Бондарчук живе в Києві, повертається на Херсонщину для натхнення, займається менторством молодих режисерів і уникає соцмереж, фокусуючись на приватності; в інтерв’ю LiRoom у червні 2024-го описав сучасність як «час опору через мистецтво». Серед планів — серіал для Netflix про Євромайдан (2026) та розширення «Архіву» на VR-формат. Його спадщина — у відродженні українського кіно як інструменту соціальних змін.