Роджер Споттісвуд

Роджер Споттісвуд (повне ім’я Джон Роджер Споттісвуд) народився 5 січня 1945 року в Оттаві, провінція Онтаріо, Канада. Він виріс переважно в Британії, куди сім’я переїхала в його дитинстві. Його батько Реймонд Споттісвуд був відомим британським кінотеоретиком і продюсером, який працював у Національній кінораді Канади.

Роджер Споттісвуд — канадсько-британський кінорежисер, сценарист, монтажер і продюсер, відомий роботою в різних жанрах, від трилерів до драм. Почав кар’єру як монтажер у 1960-1970-х, працював з Семом Пекінпа та над фільмами на кшталт “Солом’яні пси”. Як режисер дебютував у 1980-х, знявши “Під вогнем” (1983), “Завтра не помре ніколи” (1997, фільм про Джеймса Бонда з Пірсом Броснаном), “Шостий день” (2000 з Арнольдом Шварценеггером), “Погоня за Д.Б. Купером” (1981), “Терор у поїзді” (1980). Співавтор сценарію до “48 годин” (1982). Серед пізніших робіт — “Вулиця кота на ім’я Боб” (2016), “Пляжний будиночок” (2018), “Або по цей бік опівночі” (2021), а також телевізійні фільми “Хіросіма” (1995) та “І група грала далі” (1993).

Роджер Споттісвуд отримав Спеціальний приз журі на Фестивалі поліцейського фільму в Коньяку (1982) за “Погоню за Д.Б. Купером”, Спеціальний гран-прі журі Монреальського кінофестивалю (1993) за “І група грала далі”, премію Gemini за найкращу режисуру (1995) за “Хіросіма”, Audience Award на Hamptons International Film Festival (2003) за “Spinning Boris”, премію Cinéfest Sudbury за найкращий канадський фільм (2007) за “Shake Hands with the Devil”. Був номінований на Emmy та Directors Guild of America Award за телевізійні роботи. Його фільми часто отримували визнання на фестивалях.

Роджер Споттісвуд — син британського кінотеоретика Реймонда Споттісвуда; мати не згадується в публічних джерелах. У нього є старша сестра Франческа Кірбі-Грін та племінник Ангус Споттісвуд. З 1983 по 1997 рік був одружений з американською актрисою Голлі Пеленс (дочкою Джека Пеленса), з якою познайомився під час роботи в кіно. У подружжя двоє дітей: донька Лілі Споттісвуд (працює в індустрії розваг як продюсерка) та син Спенсер Споттісвуд (народився 1989 року, фотограф). Після розлучення Споттісвуд не одружувався повторно і тримає особисте життя в приватності. Сім’я мала міжнародні корені, що вплинуло на його кар’єру.

Станом на грудень 2025 року Роджеру Споттісвуду 80 років, і він продовжує працювати в кіно як продюсер і режисер, хоча активність зменшилася порівняно з попередніми десятиліттями. Його останні проєкти включають “Або по цей бік опівночі” (2021), а також продюсерську роботу над документальними фільмами про Баха: “Bach’s Missing Pages” (2024) та “Bach and Expression” (2023). Споттісвуд залишається шанованою фігурою в Голлівуді за внесок у бондіану та незалежне кіно. Нові великі режисерські проєкти не анонсовані на 2025–2026 роки, ймовірно, він фокусується на менших проєктах або пенсії. Режисер проживає в Канаді чи США, уникає публічності та насолоджується приватним життям після довгої кар’єри.