Річард Ґріффітс

Річард Томас Ґріффітс народився 31 липня 1947 року в Торнабі-он-Тіс, Північний Йоркшир, Англія. Він виріс у складних умовах у сім’ї глухих батьків — сталевара Томаса Ґріффітса та Джейн Денмарк, де з раннього віку навчився жестової мови для спілкування, що сформувало його емпатію до аутсайдерів. У дитинстві Річард страждав від худорлявості, через що з восьми років отримував променеву терапію на гіпофіз, що уповільнило метаболізм і призвело до ожиріння в дорослому віці. Після школи він навчався в Університеті Ланкастера та Академії драматичного мистецтва, де почав кар’єру актора в театрі.

Річард Ґріффітс — видатний британський актор театру, кіно та телебачення, майстер комедійних і драматичних ролей, відомий своєю харизмою та глибиною персонажів. Він прославився роллю дядька Вернона Дурслі в п’яти фільмах серії «Гаррі Поттер» (2001–2011), де втілив образ гнівного обивателя, що став культовим для мільйонів фанатів. Серед знакових робіт — роль ексцентричного дядька Монтті в культовій комедії «З Вінайлом та Я» (1987), інспектора Генрі Кребба в серіалі «Піца в небі» (1994–1997) та Гектора в п’єсі «Хлопці історії» Алана Беннетта (2004), за яку отримав премію Олів’є. Ґріффітс знімався в класичних фільмах, як «Колісниці вогню» (1981), «Ганді» (1982), «Нюхова гарячка 2½» (1991), «Г’юго» (2011) та озвучував персонажів у «Путівнику Галактикою для космотуристів» (2005). Його кар’єра охоплює понад 70 ролей, де він блискуче поєднував гумор з трагізмом, часто граючи аутсайдерів і авторитетних фігур. Ґріффітс був улюбленцем Королівської шекспірівської компанії, де виконував ролі в шекспірівських постановках.

Премія Тоні за найкращу чоловічу роль у п’єсі («Хлопці історії», 2006). Премія Лоуренса Олів’є за найкращу чоловічу роль («Хлопці історії», 2005). Премія Drama Desk за видатну чоловічу роль у п’єсі («Хлопці історії», 2006). Премія Outer Critics Circle за видатну чоловічу роль у п’єсі («Хлопці історії», 2006). Номінація на BAFTA за найкращу чоловічу роль («Хлопці історії», 2007). Офіцер Ордену Британської імперії (OBE, 2008). Почесний ступінь Університету Тіс-сайд (2006).

Річард Ґріффітс народився в Торнабі-он-Тіс у родині глухих батьків — сталевара Томаса Ґріффітса (1915–1976) та Джейн Денмарк (1923–1969), які жили в скромній раді flats, і з раннього віку він став перекладачем для них, вивчаючи жестову мову, що вплинуло на його акторську емпатію. Батьки мали нестабільні характери, батько часто брав участь у пабних бійках за гроші, але родина підтримувала його творчість. У 1973 році Річард познайомився з акторкою Гізер Ґібсон на театральних репетиціях, а в 1980 році вони одружилися в церкві Святого Георгія в Лондоні, створивши міцний шлюб без дітей, який тривав до його смерті. Пара жила в Лондоні, уникаючи публічності, і Гізер часто супроводжувала його на прем’єрах, ділячись любов’ю до театру. Річард не мав дітей і не афішує інших родичів, акцентуючи на близькості з дружиною як на головній опорі. Гізер пережила його на кілька років, померши в 2016 році, і пара залишилася без нащадків. Загалом, приватне життя Ґріффітса було спокійним, де театр і дружина ставали центром світу, компенсуючи дитинні труднощі.

Річард Ґріффітс помер 28 березня 2013 року у віці 65 років від ускладнень після операції на серці в лікарні Ковентрі, Англія, що стало шоком для шанувальників і колег, які вшанували його як генія комедії та драми. Його смерть приписують ожирінню, спричиненому дитячою терапією, і залишила порожнечу в британському театрі, де його ролі в «Хлопцях історії» та «Гаррі Поттері» залишаються еталоном. Наразі спадщина Ґріффітса продовжує жити: фільми з його участю регулярно транслюються на платформах Netflix та BBC, а «З Вінайлом та Я» (1987) визнано культовим у 2025 році з перевиданням у 4K. У 2025 році Королівський національний театр у Лондоні провів ретроспективу його ролей з показом архівних записів і дискусіями, присвяченими 10-річчю п’єси «Хлопці історії». Фанати активно діляться мемами з Верноном Дурслі в соцмережах, а його цитата про мобільні телефони в театрі («Я не конкурую з цими пристроями») стала вірусною на тлі сучасних дебатів про етикет. Серед посмертних проектів — озвучення в анімаційних перевиданнях та документальний фільм BBC про його життя, запланований на 2026 рік. Колеги, як Алан Рікман та Маггі Сміт, згадують його як теплу людину з безмежним гумором. Його внесок у театр надихає молодих акторів, а Орден Британської імперії (OBE) підкреслює національне визнання. Загалом, у 2025 році Ґріффітс лишається іконою, чиї ролі вчать емпатії та гумору в складні часи.