Пол Верговен

Пол Верговен народився 18 липня 1938 року в Амстердамі, Нідерланди. Він є сином шкільного вчителя Віма Верговена та капелюшниці Нел ван Схаарденбург; сім’я пережила Другу світову війну, переїхавши в 1943 році до Гааги, де будинок Верговенів опинився поблизу німецької військової бази з пусковими установками V1 та V2, що часто бомбардувалися союзниками. З дитинства Пол захоплювався кіно та наукою, навчався в престижних школах, а в 1964 році здобув ступінь з математики та фізики в Лейденському університеті. Замість наукової кар’єри обрав кіно: служив у Королівському флоті Нідерландів, де зняв документальний фільм “Het Korps Mariniers” (1965), що здобув премію “Золоте Сонце” у Франції. Після служби вступив до Нідерландської кіноакадемії, де створив короткометражки, і почав працювати на телебаченні.

Пол Верговен — нідерландський режисер, сценарист і продюсер, майстер жанрового кіно з сатиричними елементами, графічним насильством і сексуальним контентом, що критикує суспільство. Кар’єру розпочав у Нідерландах з ТБ-серіалу “Floris” (1969) з Рутгером Гауером, а прорив стався з романтичною драмою “Турецький делікатес” (Turkish Delight, 1973), що принесла номінацію на “Оскар” за найкращий іноземний фільм. Серед голландських хітів — “Солдат Оранж” (Soldier of Orange, 1977) про Опір під час WWII, “Четвертий чоловік” (The Fourth Man, 1984) з елементами трилера. У 1985 році переїхав до США, де створив блокбастери: “Робокоп” (RoboCop, 1987) — сатира на корпоратизм, “Повне затьмарення” (Total Recall, 1990) з Арнольдом Шварценеггером, “Основний інстинкт” (Basic Instinct, 1992) з Шерон Стоун, “Зоряний десант” (Starship Troopers, 1997) — антивоєнна сатира. Повернувся до Європи з “Чорною книгою” (Black Book, 2006) про голландський Опір. У Франції зняв “Вона” (Elle, 2016) з Ізабель Юппер та “Бенедетта” (Benedetta, 2021) про лесбійську монахиню. Його стиль — провокативний, з гумором і соціальною критикою, що зробило його культовим у sci-fi та еротичних трилерах.

Пол Верговен удостоєний двох “Золотих Глобусів” за “Вона” (2017): найкращий іноземний фільм та найкраща жіноча роль (для Ізабель Юппер), а також номінації на “Оскар” за найкращу актрису. Його фільми загалом отримали 9 номінацій на “Оскар”, переважно за монтаж та ефекти (“Повне затьмарення”, “Робокоп”). Серед досягнень — премія “Сатурн” за найкращого режисера (“Робокоп”, 1988), номінація на BAFTA за найкращий неангломовний фільм (“Вона”, 2018), премія “Сезар” за найкращий іноземний фільм (“Вона”, 2017). У Нідерландах — нагорода за “Чорну книгу” як найкращий голландський фільм (2008), премія “Золотий Телешит” за серіал “Floris”. Загалом, станом на 2025 рік, понад 50 перемог і 100 номінацій, включаючи “Золотий Лев” за внесок (Венеція, 2021).

Батьками Пола Верговена були Вім Верговен, шкільний вчитель, що став директором школи в Гаазі, та Нел ван Схаарденбург, капелюшниця; сім’я пережила бомбардування під час війни, але зберегла близькі зв’язки, і Пол часто згадував вплив дитинства на теми насильства в кіно. Він не пов’язаний з німецьким режисером Майклом Верговеном, попри однакове прізвище. У 1967 році Пол одружився з актрисою та сценаристкою Мартін Тура (Martine Tours), з якою познайомився на зйомках; шлюб триває понад 58 років, Мартін часто консультувала його в проектах і знімалася в епізодах. Пара має двох дочок: Хелен Верговен (нар. бл. 1973), психолога, що уникає публічності, та Клаудію Верговен (нар. бл. 1975), сценаристку та помічницю режисера, яка працювала над “Чорною книгою” та “Бенедеттою”. Раніше згадували трьох дітей, але підтверджено двох; сім’я жила в Лос-Анджелесі під час голлівудського періоду, а нині в Нідерландах і Франції. Пол пишається родиною, яка підтримує його провокативні ідеї, і часто говорить про баланс між кар’єрою та приватним життям.

Станом на грудень 2025 року 87-річний Пол Верговен активно працює над політичним трилером “Young Sinner” — еротичним шпигунським проектом у Вашингтоні, написаним з давнім соратником Едом Ноймейєром (співавтором “Робокопа”); фінальний сценарій завершується в січні 2026-го, зйомки плануються на весну, якщо знайдуть фінансування, попри провокативність теми (про євангельську дівчину, закохану в секс та інтриги). Проект стане його поверненням до США після 25 років, але Верговен не виключає sci-fi-блокбастера, якщо знайде сценарій на рівні “Повного затьмарення”. Нещодавно скасовано французький трилер “Sans Compter” через творчі розбіжності з продюсером Саїдом Бен Саїдом. Серед поточних справ — участь у Jesus Seminar (з 1986-го), книга про Ісуса (2008) та перевидання класики; у 2025-му вийшов документальний серіал про його кар’єру на Netflix. Верговен живе з дружиною Мартін у Нідерландах, уникає соцмереж, черпаючи натхнення з сучасної політики та війни, і жартує: “Я не пенсіонер, доки є провокації”. Майбутні плани включають можливу адаптацію “De Stille Kracht” Луї Куперуса та лекції на фестивалях. Загалом, попри вік, Верговен лишається візіонером, готовим шокувати, наголошуючи: “Кіно — це дзеркало суспільства, а не казка”.