Пітер О’Тул

Пітер Шимус Лоркан О’Тул народився 2 серпня 1932 року в Лідсі, Західний Йоркшир, Англія, хоча деякі джерела вказують на ірландське походження родини та народження в Коннемарі, графство Голвей, Ірландія. Він виріс у робочій сім’ї: мати Констанція Джейн Еліот (Фергюсон) була шотландською медсестрою, а батько Патрік Джозеф «Спатс» О’Тул — ірландським металуром, футболістом і букмекером на іподромах, через що родина часто переїжджала Північною Англією. Через Другу світову війну сім’я була евакуйована, а Пітер відвідував католицьку школу Св. Джозефа в Холбеку, де намагалися «виправити» його ліворукість. У 1952–1954 роках він навчався в Королівській академії драматичного мистецтва (RADA) в Лондоні, після відмови від Дублінського театру Аббатства через відсутність ірландської мови.

Пітер О’Тул — видатний британський актор ірландського походження, зірка театру, кіно та телебачення, чия кар’єра тривала понад 60 років. Він здобув світову славу роллю Т. Е. Лоуренса в епічному фільмі Девіда Ліна «Лоуренс Аравійський» (1962), що принесла першу номінацію на премію Оскар. Серед найвідоміших робіт — король Генріх II у «Беккет» (1964) та «Лев узимку» (1968), містер Чіпс у «До побачення, містер Чіпс» (1969), режисер у «Трюкачі» (1980) та актор у «Мій улюблений рік» (1982). О’Тул блискуче грав на сцені: Гамлет у Національному театрі (1963), Дон Кіхот у мюзиклі «Людина з Ла-Манчі» (1972), Джеффрі Бернард у «Джеффрі Бернард нездоровий» (1989). На телебаченні він знявся в міні-серіалах «Темний ангел» (1991) та «Жанна д’Арк» (1999), а також озвучив персонажів у «Рататуй» (2007). Загалом актор зіграв понад 100 ролей, ставши символом харизматичного «поганого хлопця» з бурхливим життям, повним алкоголю та скандалів. Його стиль — від класичного шекспірівського до фарсу — вплинув на покоління акторів.

– Почесний Оскар (Academy Honorary Award, 2003) за внесок у кіно.
– BAFTA Award за найкращу чоловічу роль (1971) за «Календар Анни Франк».
– Премія Еммі (Primetime Emmy Award, 1999) за роль у міні-серіалі «Жанна д’Арк».
– Чотири Golden Globe Awards: за «Беккет» (1965), «Лев узимку» (1969), «До побачення, містер Чіпс» (1970) та «Мій улюблений рік» (1983).
– Laurence Olivier Award за найкращу комедійну роль (1990) за «Джеффрі Бернард нездоровий».
– Вісім номінацій на Оскар за найкращу чоловічу роль: «Лоуренс Аравійський» (1963), «Беккет» (1965), «Лев узимку» (1969), «До побачення, містер Чіпс» (1970), «Клас правлячих» (1973), «Трюкач» (1981), «Мій улюблений рік» (1983), «Венера» (2007) — рекорд для актора без перемоги в цій категорії.
– Номінація на Grammy Award за озвучку аудіокниги.
– Номінація на Laurence Olivier Award за найкращу роль у комедії (1990).

Батьки Пітера О’Тула — шотландська медсестра Констанція Джейн Еліот (Фергюсон) та ірландський металург і букмекер Патрік Джозеф «Спатс» О’Тул, чиє походження з Коннемари вплинуло на акторське коріння сина. У 1959 році О’Тул одружився з валлійською акторкою Шан Філліпс, з якою познайомився в театрі; шлюб тривав до 1979 року і став жертвою його алкоголізму та бурхливого способу життя. У подружжя народилися дві доньки: Патриція (1960) та Кейт (1962), обидві стали акторками; Кейт часто згадує батька як складну, але натхненну особистість. Після розлучення з Філліпс О’Тул мав роман з моделлю Карен Браун (1982–1988), від якої в 1983 році народився син Лоркан Патрік О’Тул, який веде приватне життя. Актор мав близькі дружні зв’язки, зокрема з Річардом Гаррісом, і часто говорив про родину як про опору в боротьбі з залежністю. О’Тул кинув пити в 1975 році після серйозної хвороби, що врятувало його кар’єру та стосунки з дітьми. Сьогодні його спадщина зберігається родиною: прах актора зберігається в резиденції президента Ірландії, а доньки продовжують акторську династію.

Пітер О’Тул помер 14 грудня 2013 року в Лондоні від раку шлунка у віці 81 року, після тривалої боротьби з хворобою, яку діагностували в 1975 році; його смерть стала втратою для світового кіно, і родина виконала заповіт — прах відправили до західної Ірландії. Спадщина актора продовжує жити: у 2014 році в Бристольській школі Старого Віка заснували премію його імені для молодих акторів, що включає щорічну нагороду та професійний контракт. Фільми О’Тула, як «Лоуренс Аравійський» чи «Лев узимку», регулярно входять до списків класики, показуються в ретроспективах на фестивалях, таких як Каннський чи Венеційський, і вивчаються в кіношколах. Його мемуари «Loitering with Intent: The Child» (1992) та «The Apprentice» (1996) перевидаються і надихають біографи на нові книги, остання з яких вийшла в 2023 році. У 2022–2023 роках з’явилися документальні фільми про його життя, включаючи архівні інтерв’ю та свідчення колег, як у «The Wonder» чи «In the Land of Saints and Sinners», де його вплив помітний у стилістиці. Родина, особливо доньки Кейт і Патриція, активно просуває спадщину: вони організовують покази фільмів і лекції про шекспірівське коріння батька. О’Тул впливає на сучасних акторів, як Деніел Дей-Льюїс чи Кілліан Мерфі, які цитують його як вчителя харизми. Його рекорд восьми номінацій на Оскар без перемоги став символом визнання поза нагородами, а почесний Оскар 2003 року — вічним свідченням генія.