Пол Мазурскі

Пол Мазурскі (справжнє ім’я Ірвін Лоуренс Мазурскі) народився 25 квітня 1930 року в Брукліні, Нью-Йорк, США, у єврейській родині. Його батько Девід Мазурскі був робітником-іммігрантом з України, а мати Джин (Герсон) — піаністкою на уроках танців. Він почав кар’єру як актор ще в 1950-х, дебютувавши у фільмі Стенлі Кубрика «Страх і бажання». Пізніше став одним із найвпливовіших американських режисерів і сценаристів, відомим своїми комедіями з драматичним підтекстом про сучасне американське життя. Пол Мазурскі помер 30 червня 2014 року в Лос-Анджелесі у віці 84 років.

Пол Мазурскі — американський режисер, сценарист і актор, майстер драматичних комедій, які торкалися соціальних змін, відносин і кризи середнього класу. Серед його найвідоміших робіт — «Боб і Керол, і Тед, і Еліс» (1969), «Гаррі і Тонто» (1974), «Неодружена жінка» (1978), «Вниз і без в Беверлі-Гіллз» (1986) та «Москва на Гудзоні» (1984). Його фільми отримали загалом дванадцять номінацій на «Оскар». Мазурскі також знімався в епізодичних ролях, зокрема в серіалах «Клан Сопрано» і «У пошуках ентузіазму». Його стиль поєднував гумор, спостережливість і чутливість до людських стосунків.

Пол Мазурскі отримав п’ять номінацій на премію «Оскар»: чотири як сценарист («Боб і Керол, і Тед, і Еліс», «Гаррі і Тонто», «Неодружена жінка», «Вороги, історія кохання») та одну як продюсер («Неодружена жінка» — номінація за найкращий фільм). У 2000 році він отримав Distinguished Screenwriter Award на Austin Film Festival. Його фільми також відзначалися номінаціями на «Золотий глобус» та іншими преміями.

Пол Мазурскі з 1953 року і до своєї смерті був одружений з Бетсі Мазурскі (уроджена Пурді), бібліотекаркою і соціальною працівницею. У подружжя народилися дві доньки — Мег і Джилл. Дочки іноді з’являлися в епізодичних ролях у фільмах батька. Пол був атеїстом. Родина жила в Лос-Анджелесі. Бетсі пережила чоловіка і померла в 2017 році. Мазурскі рідко говорив про приватне життя, зосереджуючись на творчості.

Пол Мазурскі помер 30 червня 2014 року від зупинки серця в лікарні Седарс-Сінаї в Лос-Анджелесі. У пізні роки він працював кінокритиком для журналу Vanity Fair (2011–2014). Його спадщина продовжує жити в американському кінематографі: фільми Мазурскі вивчають як класику незалежного авторського кіно 1970–1980-х років. Вони залишаються актуальними завдяки глибокому розумінню людських стосунків і соціальних змін. Сучасні режисери часто називають його одним із своїх натхненників.