Орсон Веллс

Орсон Веллс, повне ім’я Джордж Орсон Веллс, народився 6 травня 1915 року в Кеноші, штат Вісконсин, США. Він був молодшим сином винахідника та виробника Річарда Геда Веллса та концертної піаністки Беатріс Айвз Веллс, у сім’ї з німецько-англійським корінням, яка переїхала до Чикаго в 1919 році через фінансові труднощі батька. Веллс виявив талант до музики, малювання, поезії та магії ще в дитинстві, але рано втратив матір у 1924 році від жовтяниці, коли йому виповнилося дев’ять, а батько помер у 1930 році від алкоголізму. З 1926 по 1931 рік він навчався в школі Тодда для хлопчиків у Вудстоку, Іллінойс, де розвинув інтерес до театру під керівництвом ментора Роджера Гілла, після чого отримав стипендію до Гарварду, але обрав кар’єру в театрі, дебютувавши в Gate Theatre у Дубліні в 1931 році у віці 16 років.

Орсон Веллс — американський актор, режисер, сценарист, продюсер і театральний діяч, якого вважають одним з найвпливовіших митців XX століття в кіно, радіо та театрі. Він здобув світову славу радіопостановкою “Війна світів” (1938), яка спричинила паніку серед слухачів, вважаючи її реальною. Найвідоміший його проект — “Громадянин Кейн” (1941), де він був актором, режисером, співавтором сценарію та продюсером, що отримав вісім номінацій на Оскар і вважається одним з найкращих фільмів в історії кіно за інноваційну техніку оповіді та візуальний стиль. Серед інших ключових робіт — “Чудове Амберсони” (1942), шекспірівські адаптації “Отелло” (1951) та “Фальстаф” (1965), нуар “Доторк зла” (1958) з Чарлтоном Гестоном, а також “Процес” (1962) за Францем Кафкою. Веллс також блискуче грав у театрі, зокрема в постановках “Ві все ще мертві” (1938) та “Цезар” (1937), і на Бродвеї в “Coastal Disturbances” (1987). Його кар’єра охоплює понад 80 проектів, включаючи радіо, телебачення та кіно, з акцентом на інновації, але часто стикалася з фінансовими труднощами та конфліктами з Голлівудом, що призвело до багатьох незавершених робіт.

– Academy Award за найкращий оригінальний сценарій (1942) за “Громадянин Кейн” (спільно з Германом Дж. Манкевіцем).
– Academy Honorary Award (1971) за внесок у кіно.
– Три Grammy Awards: за найкращий альбом розмовного слова (1976) за “Great American Documents”, (1978) за “Citizen Kane Original Motion Picture Soundtrack”, (1981) за “Great Performances”.
– Golden Lion за кар’єру (Венеційський фестиваль, 1970).
– Palme d’Or (Каннський фестиваль, 1952) за “Отелло”.
– AFI Life Achievement Award (1975).
– D.W. Griffith Award від Directors Guild of America (1984).
– British Film Institute Fellowship (1983).
– Peabody Award (1958) за телепілот.
– Номінація на Tony Award за найкращу жіночу роль другого плану в п’єсі (1987) за “Coastal Disturbances”.
– Cannes Film Festival Best Actor (1959) за “Compulsion” (спільно з ансамблем).
– Визнаний найкращим режисером в історії за опитуваннями BFI (2002).

Батьки Орсона Веллса — винахідник Річард Гед Веллс, син Річарда Джонса Веллса, та Беатріс Айвз Веллс, дочка акторів театру; у нього був старший брат Річард Айвз Веллс (1905–1970-ті), який страждав на психічні проблеми та часто лікувався в установах. Веллс одружився тричі: першим шлюбом з акторкою Вірджинією Ніколсон у 1934 році (розлучення 1940), у них народилася донька Крістофер (нар. 1939), яка стала художницею; другим — з акторкою Рітою Гейворт у 1943 році (розлучення 1947), донька Ребекка (нар. 1944), акторка та фотограф, відома ролями в “Killers of Kilimanjaro” (1959); третім — з італійською акторкою Паолою Морі у 1955 році до смерті (1955–1985), донька Беатріс (нар. 1955), акторка в “The Other Side of the Wind” (2018). Веллс мав чутки про батьківство дитини від коханки у 1940 році, але не підтверджено; його родинне життя було складним через кар’єру та фінансові проблеми, але доньки підтримували спадщину батька, зокрема Беатріс судилася за права на його останки. Родина Веллсів мала католицьке коріння, але Орсон не практикував релігію; його брат Річард помер у 1970-х від психічних хвороб. Сьогодні спадщина зберігається доньками та онуками, які займаються архівами та меморіалами.

Орсон Веллс помер 10 жовтня 1985 року в Лос-Анджелесі від серцевого нападу у віці 70 років, за день до виходу епізоду “Moonlighting” з його участю; його тіло кремували, а прах похований у Ронді, Іспанія, в маєтку тореадора Антоніо Ордоноса, де Беатріс забезпечила вічний спокій. Спадщина Веллса продовжує жити: “Громадянин Кейн” регулярно входить до списків найкращих фільмів AFI та BFI, а в 2002 році BFI назвав його найкращим режисером в історії; у 2018 році The Daily Telegraph включив до списку найвеличніших голлівудських акторів. У 2018 році Netflix завершив і випустив його останній незавершений фільм “The Other Side of the Wind” (1970–1976), номінований на Satellite Awards, що стало подією на Венеційському фестивалі. Його радіо- та театральні роботи, як “Війна світів”, вивчаються в школах, а документальні фільми, як “The Other Side of the Wind” (1993) та “Magician: The Astonishing Life and Work of Orson Welles” (2014), регулярно показуються на фестивалях. Родина, зокрема доньки Ребекка та Беатріс, керує архівами, видає мемуари “This Is Orson Welles” (1992, номінація на Grammy) та організовує ретроспективи, як у 2025 році на AFI Fest. Незавершені проекти, як “Don Quixote” (завершений 1992) та “The Deep”, надихають реставрації; у 2025 році вийшов подкаст BBC про його вплив на сучасне кіно. Веллс вплинув на режисерів як Стенлі Кубрик та Девід Лінч, а його рекорд номінацій на Оскар без повного визнання став символом боротьби з Голлівудом. Його голос Unicron у “Transformers: The Movie” (1986) залишається культовим, а меморіали в Кеноші та Ронді приваблюють фанатів.