олєґ барісов

Олег Іванович Борисов (справжнє ім’я Альберт) народився 8 листопада 1929 року в селищі Яковлевський (нині Приволжськ) Івановської області в родині директора технікуму та агронома. Дитинство пройшло в евакуації під час війни, з юності проявляв інтерес до літератури та театру. Закінчив Школу-студію МХАТ у 1951 році, після чого працював у Київському російському драматичному театрі ім. Лесі Українки. З 1980-х — актор Театру Армії та МХТ. Помер 28 квітня 1994 року в Москві від хронічного лімфолейкозу, яким хворів 16 років, у віці 64 років. Похований на Новодівичому кладовищі.

Олег Борисов — видатний радянський та російський актор театру й кіно, майстер художнього слова. Запам’ятався глибокими драматичними ролями в фільмах «Служили два товариша» (1968), «Щит і меч» (1968), «Бережи жінок» (1981), «Лунів парк» (1984), «Слуга» (1988), «Цар Іван Грозний» (1991). У театрі блискуче грав у виставах МХТ та Театру Армії, зокрема в ролях класичного репертуару. Його гра відзначалася інтенсивністю, інтелектуальністю та психологічною глибиною. Також відомий як неперевершений читець класики — Пушкіна, Достоєвського, Чехова.

Народний артист УРСР (1969), Народний артист РРФСР (1974), Народний артист СРСР (1978). Лауреат Державної премії СРСР (1978, 1991). Інших міжнародних нагород на кшталт Оскара не мав, але його внесок у радянське мистецтво високо цінувався, зокрема за майстерність у театрі та кіно.

Був одружений з Аллою Романовною Латинською (редакторкою «Ленфільму»). У шлюбі народився син Юрій Борисов (1956–2007), який став режисером і сценаристом. Брат — актор Лев Борисов. Сім’я була тісно пов’язана з мистецтвом, але особисте життя актора залишалося досить закритим через важку хворобу та інтенсивну роботу. Дружина підтримувала його протягом усієї боротьби з лейкемією.

Олег Борисов помер 28 квітня 1994 року в Москві після тривалої боротьби з хронічним лімфолейкозом. Останні роки знімався в кіно та грав у театрі до 1993–1994 років. Нових чи майбутніх проектів немає, оскільки він пішов з життя понад 30 років тому. Його спадщина жива: фільми та театральні роботи регулярно переглядаються, документальні стрічки та книги (зокрема спогади сина та дружини) розповідають про нього як про одного з найглибших акторів радянського кіно. Ролі в «Служили два товариша», «Щит і меч» та «Слуга» вважаються класикою, а його чтецьке мистецтво вивчається в театральних вузах.