Олеся Жураківська

Олеся Вікторівна Жураківська народилася 13 серпня 1973 року в Києві, Українська РСР. Вона виросла в творчій родині, де з раннього дитинства демонструвала схильність до акторства, влаштовуючи вдома сцени та циркові етюди для батьків, а також займалася гімнастикою. Спочатку Олеся здобула освіту технолога швейного виробництва, як і мати, яка працювала на швейній фабриці, але згодом обрала шлях мистецтва. У 1996 році вона закінчила Державний інститут театрального мистецтва (нині Російська академія театрального мистецтва) за курсом народного артиста СРСР Володимира Андреєва. Після випуску почала працювати в театрі, а в 1999 році дебютувала в кіно.

Олеся Жураківська — українська акторка театру та кіно, відома ролями сильних, харизматичних жінок у драматичних та комедійних проектах, де вона часто керує сюжетом та персонажами-чоловіками. З 2002 року вона працює в Київському академічному театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра, де виконує ключові ролі, як-от Годувальниця в «Ромео і Джульєтта», Жозефіна в «Корсиканці» та Олена Андріївна в «26 кімнатах». Прорив у кіно стався з роллю Дівчини з відром у фільмі Сергія Лозниці «Донбас» (2018), за яку вона отримала номінації на «Кіноколо» та «Золота дзиґа». Серед знакових телевізійних ролей — Мані Тимофіївна в серіалі «Дорога в порожнечу» (2013), Шури в «Нерозділені» (2013) та участь у «Папік» і «Кріпосна». У 2023 році Олеся знялася в драмі «Залишайся онлайн» та історичному серіалі «Острів». Загалом, вона відома універсальністю — від театральних класиків до сучасних воєнних драм — та внеском у українське кіно, де акцентує на жіночій силі та соціальних темах.

Нагороди та Досягнення
– Заслужена артистка України (2016).
– Орден княгині Ольги III ступеня (2021) за внесок у розвиток української культури.
– Премія «Телетріумф» за найкращу акторку телевізійного фільму/серіалу за роль у «Дорога в порожнечу» (2013).
– Номінація на премію «Кіноколо» за найкращу жіночу роль за «Донбас» (2018).
– Номінація на премію «Золота дзиґа» за найкращу жіночу роль другого плану за «Донбас» (2019).
– Триразова номінантка на театральну премію «Київська пектораль» (2006, 2013, 2019).

Олеся Жураківська народилася в київській родині: батько працював на будівництві доріг, а мати — швачкою на фабриці, що вплинуло на її першу освіту як технолога швейного виробництва, але родина підтримувала перехід до акторства. Батьки стали першими глядачами її дитячих вистав, прищеплюючи любов до мистецтва через сімейні традиції. У Олесі є близькі родичі, з якими вона підтримує зв’язок, але деталі про братів чи сестер тримаються в приватності; родина часто збирається на прем’єрах, де акторка ділиться успіхами. Щодо особистого життя, Олеся пережила 5 років шлюбу з аб’юзивним партнером у 1990-х, що включало ревнощі, насилля та творчу паузу для фокусу на сім’ї, але розлучилася в 2002 році після повернення до Києва. Наразі, станом на 2025 рік, Олеся незаміжня, не має дітей і тримає романтичне життя в таємниці, наголошуючи в інтерв’ю на саморозвитку та кар’єрі після травматичного досвіду. Родина слугувала опорою під час воєнних подій, коли вона жила в Макаріві на початку вторгнення, а близькі підтримують її громадську позицію. Загалом, сімейні зв’язки для Олесі — джерело сили та рефлексії, з акцентом на стійкість та приватність.

Станом на грудень 2025 року Олеся Жураківська продовжує активну роботу в театрі та кіно, поєднуючи акторство з адміністративними обов’язками, з акцентом на підтримку української культури під час війни. З січня 2023 року вона виконує роль директорки-художньої керівниці Київського академічного театру драми і комедії на лівому березі Дніпра, де курує постановки, як-от «Не все коту маслениця», та керує Будинком ветеранів сцени ім. Лесі Курбас. У 2025 році Олеся завершила зйомки в серіалі «Продовження роду», де грає Ніну Петрівну — матір полоненого військового, прем’єра очікується навесні 2026-го, проект торкається тем материнської сили та війни. Серед поточних занять — підготовка до нової театральної прем’єри «Життя в кадрі і за…» та участь у благодійних акціях, як-от акція проти сексуальних домагань у театрі в лютому 2025-го, де вона підтримала студенток. Олеся активно коментує в інтерв’ю для OBOZ.UA та ZMINA роль мистецтва в опорі агресору, наголошуючи на «біло-чорному» світосприйнятті під час війни. У 2025-му вона взяла участь у кампанії проти харасменту в культурній сфері та продовжує зніматися в інді-проектах, як-от драма про Макарівські події. Майбутні проекти включають роль у документальному фільмі про театральне життя під обстрілами та серіал про жіноче лідерство. Попри виклики, Олеся планує більше часу проводити з родиною в Києві, мріючи про відновлення театральної освіти після перемоги. Загалом, її кар’єра на піку, з фокусом на патріотичні ролі та адвокацію, що поєднують емоційну глибину з соціальним меседжем, та потенціалом для нових нагород у 2026-му.