Олексій Гнатковський

Олексій Іванович Гнатковський народився 9 листопада 1985 року в місті Івано-Франківськ, Івано-Франківська область, Україна. Виріс у творчій родині, де з раннього віку проявив інтерес до мистецтва, хоча спочатку планував кар’єру в політології. У 2004 році, ще студентом політичного факультету Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, вступив до творчого складу Івано-Франківського національного академічного драматичного театру імені Івана Франка як балетний танцюрист та актор масових сцен. У 2008 році закінчив Інститут мистецтв ПНУ імені Василя Стефаника за спеціальністю “актор драматичного театру”, а в 2009-му — історичний факультет того ж університету. Зріст актора — близько 178 см, знак зодіаку — Скорпіон, він вільно володіє українською та англійською мовами.

Олексій Гнатковський — видатний український актор театру та кіно, театральний режисер, куратор фестивалю “Porto Franko”, провідний актор Івано-Франківського національного академічного драматичного театру імені Івана Франка. Дебютував на професійній сцені в 2006 році, створивши понад 50 яскравих ролей, серед яких психологічно глибокі образи: Остап Ількович у “Слава героям” (2023), Едіп у “Едіп-цар” Софокла, Тев’є у “Тев’є-Тевель” за Шолом-Алейхемом, а також ролі в класичних виставах “На Західному фронті без змін” (режисерський дебют 2017) за Ремарком, “Лісова пісня” Лесі Українки та сучасних постановках як “Гамлет” Шекспіра. У кіно знявся в українських фільмах, зокрема “Слуга народу 3” (2019, роль радника), серіалі “Крута зима” (2023), короткометражках “Івано-Франківськ” (2020) та “Війна за все” (2022), де втілює патріотичних героїв з акцентом на воєнні теми. Як режисер, поставив спектаклі “На Західному фронті без змін” (2017) та “Коріолан” Шекспіра (2021), демонструючи майстерність імпровізації та психологічної достовірності. Гнатковський — символ “культурного фронту”, активно протидіючи російській пропаганді через інтерв’ю та фестивалі, де підкреслює силу українського мистецтва як зброї в гібридній війні. Його творчість поєднує класику з сучасністю, роблячи актора улюбленцем глядачів по всій Україні.

– Заслужений артист України (2020).
– Народний артист України (2024).
– Премія імені Василя Смоляка (2019) за внесок у розвиток українського театру.
– Спеціальна відзнака від Прикарпатського національного університету (2009) за дипломну роботу.
– Номінація на премію “Київська пектораль” за найкращу чоловічу роль (2022) за “Едіп-цар”.
Крім того, Гнатковський нагороджений подякою від Міністерства культури України за кураторство фестивалю “Porto Franko” (2023) та активно займається благодійністю, організовуючи вистави для збору коштів на підтримку ЗСУ.

Олексій Гнатковський походить з інтелігентної івано-франківської родини: батько — інженер, мати — педагог, деталі про яких тримаються в приваті, але вони завжди підтримували сина в творчих прагненнях, супроводжуючи на перших прослуховуваннях. У нього є молодша сестра, яка працює в освітній сфері, і родина пишається його досягненнями, часто відвідуючи прем’єри в театрі. Станом на 2025 рік Олексій одружений з акторкою театру, з якою познайомився під час навчання в Інституті мистецтв; шлюб триває понад 10 років, і подружжя часто грає разом у виставах, як-от “Лісова пісня”. У 2021 році в них народилася дочка Соломія, яка стала джерелом натхнення для ролей батька; актор ділиться, що материнство дружини надихнуло його на постановку про жіночу силу. Родина пережила повномасштабне вторгнення, залишившись в Івано-Франківську, де Олексій організував евакуацію колег з театру. У інтерв’ю для “Кіно-Театр” (2023) він підкреслив роль дружини як опори в “культурній обороні” та важливість сімейних традицій, як-от спільні читання класики. Подружжя уникає скандалів, фокусуючись на кар’єрі та волонтерстві, плануючи другого малюка після перемоги. Наразі родина об’єднана патріотизмом, підтримуючи ЗСУ через благодійні перформанси.

Станом на грудень 2025 року Олексій Гнатковський продовжує активну діяльність в Івано-Франківському театрі імені Івана Франка, де готується до прем’єри режисерської постановки “Король Лір” у ролі короля (план на березень 2026), адаптованої до воєнних реалій з акцентом на лідерство. У 2025 році завершив зйомки в драматичному серіалі “Фронт культури” для Суспільного ТБ, де зіграв режисера-волонтера, натхненного власним досвідом, і прем’єра відбулася в листопаді, викликавши резонанс серед глядачів. Як куратор, Гнатковський організував ювілейний фестиваль “Porto Franko” (липень 2025), зібравши понад 50 тисяч учасників та кошти на дрони для ЗСУ. Актор дав інтерв’ю для “Наодинці” (березень 2025), де обговорив еволюцію поглядів на “культурний фронт” та недовіру до мирних угод з Росією, наголошуючи на необхідності озброєння культури. Він веде Instagram (@oleksiygnatkovskiy), де має понад 150 тисяч підписників, ділиться бекстейджем, мотиваційними постами про опір пропаганді та звітами про благодійність. Серед поточних проектів — участь у документальному фільмі про український театр під час війни (випуск 2026) та гостьова роль у вар’єте “Артисти за перемогу”. У жовтні 2025-го отримав подяку від Президента за внесок у національну ідентичність. Гнатковський планує міжнародний тур з виставою “Едіп” по Європі (2026), мріючи про Оскар для українського кіно. У вільний час займається йогою з родиною та пише мемуари про дисидентське мистецтво.