Олександр Завальський

Олександр Васильович Завальський народився 3 листопада 1957 року в Києві, Українська РСР, СРСР. Він виріс у столиці України в родині, де з раннього віку проявляв інтерес до театру та мистецтва, натхненний київськими культурними традиціями. У 1983 році закінчив Київський державний інститут театрального мистецтва імені І. К. Карпенка-Карого за спеціальністю «актор драматичного театру і кіно» (клас народного артиста України А. Н. Скибенка та народної артистки України І. О. Молостової). Пізніше пройшов асистентуру-стажування в тому ж закладі (1985–1987 рр.), що заклало основу для його багатогранної кар’єри в театрі, кіно та освіті.

Олександр Завальський — український актор театру, кіно та дубляжу, режисер, педагог і доцент кафедри сценічної мови Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого. Його кар’єра почалася в 1983 році в Київському державному театрі ляльок, де він працював актором першої категорії до 1985-го, а згодом у Новому експериментальному театрі Миколи Пилипенка. Завальський озвучив та дублював понад 20 тисяч фільмів, включаючи художні, телевізійні, документальні, науково-популярні та мультиплікаційні проекти на студіях і каналах як «1+1», «ICTV», «СТБ», «Le Doyen» та «Пропеллер». Серед відомих робіт — дубляж стрічок «Нікчемний Я 4» (2024), «Безумство» (2024), «До кінця світу» (2023), «Подорож до Вифлеєма» (2023), а також режисура дубляжу фільму «Сафо» та мультфільму «Пригоди бравого вояка Швейка» (2008–2009). Як педагог, він викладав сценічну мову та риторику в Київській дитячій школі мистецтв № 2, Київському національному університеті культури і мистецтв та інших закладах, де його студенти здобували нагороди на фестивалях. Завальський активно просуває українську мову через творчість і громадську діяльність, зокрема як кандидат на посаду Уповноваженого із захисту державної мови (2025).

– Заслужений артист України (Указ Президента України № 404 від 1 грудня 2018 року) за значний внесок у культурно-освітній розвиток держави та багаторічну сумлінну працю.
– Подяки та грамоти від Міністерства культури України за педагогічні досягнення та популяризацію української мови.
– Студенти Завальського неодноразово отримували найвищі нагороди на Всеукраїнських та міжнародних конкурсах і фестивалях, що є непрямим визнанням його внеску як педагога.
– Участь у створенні акторських та режисерських робіт для дубляжу, які здобули визнання на телебаченні та в кіноіндустрії України.

Інформація про родину Олександра Завальського є обмеженою, оскільки актор веде приватне життя та не розголошує деталі про близьких у публічних джерелах. Він народився і виріс у Києві, але дані про батьків чи братів/сестер не згадуються в доступних біографіях, що вказує на фокус його публічного іміджу на професійній діяльності. Завальський неодружений і не має дітей, як випливає з відсутності згадок про дружину чи нащадків у деклараціях чи інтерв’ю; його кар’єра в театрі, кіно та освіті, ймовірно, займала пріоритет над сімейним життям. Як педагог, він часто працює з молоддю, вважаючи студентів «духовними дітьми» та вкладаючи в їхнє виховання патріотизму й любові до української мови. У 2025 році, під час конкурсу на посаду мовного омбудсмена, критики не акцентували на родинних зв’язках, але сам Завальський наголошував на сімейних цінностях як основі його світогляду. Він підтримує традиції київської інтелігенції, де родина асоціюється з культурним середовищем, а не з публічністю. Загалом, приватність родинних справ дозволяє йому зосереджуватися на творчості та суспільній ролі.

На листопад 2025 року Олександр Завальський продовжує активну педагогічну та творчу діяльність як доцент кафедри сценічної мови в Київському національному університеті театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого, де викладає майстерність актора та риторику. У липні 2025-го Міністерство юстиції України за пропозицією прем’єр-міністра Дениса Шмигаля подало його кандидатуру на посаду Уповноваженого із захисту державної мови, що стало ключовою подією року; Завальський відповів на критику активістів, наголошуючи на своєму досвіді в популяризації української через дубляж і театр, а не на бюрократичному стажі. Він бере участь у дубляжі нових проектів, таких як «M3GAN 2.0» (2025), «Дев’ять пазлів» (2025) та серіалів на ICTV, а також у документальних фільмах про історію Пласту (анонс на 2025). Завальський веде сторінку у Facebook, де ділиться думками про культуру, мову та благодійність, підтримуючи ініціативи на кшталт допомоги ЗСУ через мистецькі акції. Його філософія: «Людей потрібно зацікавлювати українською, а не примушувати», що відображається в майстер-класах і лекціях для молоді. Серед майбутніх проектів — режисура дубляжу для повнометражних фільмів та участь у театральних фестивалях, з акцентом на просування української ідентичності в умовах війни. Завальський коментує в інтерв’ю, що конкурс на омбудсмена — це шанс «допомогти державі свіжим поглядом», і планує поєднувати посаду (якщо призначать) з викладанням. Його діяльність надихає студентів, а спадщина як майстра дубляжу та педагога залишається актуальною для українського кіно.