Олег Сенцов

Олег Геннадійович Сенцов народився 13 липня 1976 року в Сімферополі, Кримська область, Українська РСР, СРСР. Він етнічний росіянин, виростав у Криму, де рано проявив інтерес до творчості. З 1993 по 1998 рік навчався на економіста в Київському національному економічному університеті, після чого займався бізнесом, відкривши комп’ютерний клуб у Сімферополі. У 2008 році дебютував як режисер короткометражним фільмом “Ідеальний день для бананової рибки”, що стало початком його кар’єри в кіно. Сенцов відомий як символ опору російській агресії, поєднуючи талант режисера з громадською активністю.

Олег Сенцов — український кінорежисер, сценарист, письменник та громадський активіст, який став іконою спротиву після анексії Криму Росією. Він дебютував повнометражним фільмом “Гравець” (2011), що приніс визнання на Роттердамському кінофестивалі, а згодом зняв “Носоріг” (2021), прем’єра якого відбулася у Венеції. Серед ключових проектів — ко-постановка “Числа” (2019) з Ахтемом Сеїтаблаєвим, документальний фільм “Реальний” (2024) про бої на фронті, та книга оповідань “Життя все одно продовжувалося” (2019), написана в ув’язненні. У 2014 році його арештували російські сили за сфабрикованими звинуваченнями в тероризмі, засудивши до 20 років колонії; він оголосив 145-денне голодування в 2018 році за звільнення політв’язнів. Звільнений у 2019 році в обміні полоненими, Сенцов став активістом Майдану, волонтером та з 2022 року — бійцем ЗСУ. Його творчість фокусується на темах свободи, ідентичності та війни, а кар’єра охоплює понад 10 фільмів і книг.

Премія Сахарова за свободу думки — Європейський парламент (2018).
Національна премія імені Тараса Шевченка (2016, вручена 2019) за “Гравець” та “Носоріг”.
Орден “За мужність” I ступеня (2015) та III ступеня (2014) за захист територіальної цілісності України.
Легіон честі — Франція (2023).
Міжнародна премія імені Сергія Магнітського за права людини (2018, вручена 2019).
Премія Pro Dignitate Humana — Польща (2018).
Премія “Нептун” на фестивалі Solidarity of Arts — Польща (2019).
Премія Станіслава Вінченца — місто Бжеско, Польща (2020).
Почесний громадянин Парижа (2018).
Досягнення включають визнання від Amnesty International та PEN America за боротьбу за права політв’язнів.

Олег Сенцов походить з сім’ї в Сімферополі, де батьки не афішують деталі, але підтримували його творчість; етнічно росіянин, але ідентифікує себе як українець. У нього є сестра, з якою близькі стосунки, особливо під час ув’язнення, коли вона координувала кампанії за звільнення. Перша дружина — Алла Сенцова, з якою одружився до арешту; у шлюбі народилися дочка Аліна (2002) та син Влад (2009), але розлучилися в 2016 році через обставини ув’язнення. Аліна та Влад залишилися в Києві, де Сенцов підтримує їх зв’язок, часто згадуючи як мотивацію для боротьби. З журналісткою Юлією Бабич у 2020 році народилася дочка, але Сенцов не бере активної участі в її вихованні через фронт. У 2022 році одружився з Веронікою Велч, волонтеркою, з якою має сина (грудень 2022); подружжя поділяє пристрасть до активізму та війни. Сенцов тримає родину в приватності, але наголошує, що вона — джерело сили під час голодування та боїв. Загалом, родинні зв’язки еволюціонували від розлучення до нового шлюбу, фокусуючись на захисті дітей від наслідків агресії.

Станом на грудень 2025 року Олег Сенцов, якому 49 років, продовжує службу в Збройних силах України як виконувач обов’язків командира батальйону в 47-й окремій механізованій бригаді “Магура” з вересня 2025 року, після підвищення до лейтенанта в 2023-му. Він брав участь у ключових боях: звільнення Києва (2022), Бахмут, Балаклія, Куп’янськ, контрнаступ 2023, Авдіївка та наступ на Курську область у серпні 2024, де отримав легку контузію під Роботинним у вересні 2023. Серед недавніх проектів — документальний фільм “Реальний” (2024), знятий під час ранніх боїв, прем’єра якого відбулася на Карлових Варах, та отримання фінансування від Європейського фонду солідарності для нового фільму “Кай” (постпродакшн, реліз 2026). Сенцов планує зняти художній фільм про війну, натхненний досвідом фронту, та продовжує писати, працюючи над новою книгою оповідань. Він активно адвокує права політв’язнів через інтерв’ю та соціальні мережі, де ділиться рефлексіями про війну (Instagram з обмеженим доступом). У 2025 році взяв участь у благодійних акціях для ЗСУ та зустрічах з лідерами, як-от президентом Чехії перед прем’єрою “Реального”. Балансує між фронтом, творчістю та родиною, уникаючи перерв на реабілітацію. Загалом, Сенцов на передовій як солдат і митець, з акцентом на перемогу та документалістику, обіцяючи нові проекти в 2026–2027 роках для глобальної аудиторії.