Новруз Гікмет

Новруз Гікмет (Назим Хікмет) народився 15 січня 1902 року в Салоніках (тоді Османська імперія, нині Греція). Його батько — Хікмет Бей — був чиновником Османської імперії, мати — Аліє Ханум — походила з аристократичної родини. Дитинство провів у Стамбулі, навчався в військовій школі, але кинув її заради поезії. У 1921 році поїхав до Москви, де навчався в Комуністичному університеті трудящих Сходу. Повернувся до Туреччини в 1924 році, став активістом лівого руху. Був ув’язнений на 12 років (1938–1950) за політичні погляди. У 1951 році втік до СРСР, де жив до смерті.

Новруз Гікмет — класик турецької та світової поезії XX століття, засновник сучасної турецької вільної верліфікації. Найвідоміші твори: поеми «Мемет і Сулейман», «Чоловік, що йде», «Найкращий друг», «Чоловік, що не боїться», «Епопея про національне визволення», «Людина, що живе в моєму серці». Написав понад 20 п’єс, серед яких «Людина, що живе в моєму серці», «Январський вітер». Працював сценаристом у турецькому кіно 1930-х. Його поезія поєднує лірику, соціальну критику, гуманізм і революційну тематику. Твори перекладені більш ніж 50 мовами, в Україні виходили збірки «Вибране», «Поезії».

Міжнародна Ленінська премія миру (1950, присуджена посмертно в 1960-х роках через політичні обставини).
Номінація на Нобелівську премію з літератури (кілька разів у 1950–1960-х).
Премія Всесвітньої ради миру (1950).
Визнання ЮНЕСКО: 2002 рік оголошено роком Назима Хікмета з нагоди 100-річчя.
Посмертно реабілітований у Туреччині в 2009 році, громадянство повернуто в 2009 році.
Багато літературних премій та відзнак у соціалістичних країнах та лівому русі світу.

Новруз Гікмет був одружений тричі. Перша дружина — Леніє Ханум (1921–1925), від шлюбу народилася дочка Самія (1924). Друга дружина — Лена Юрк (1935–1950), з нею народився син Мехмет Фуат (1939). Третя дружина — Пірає Анте (1935–1950, цивільний шлюб), потім — Муніре (1950–1951). Четверта та остання дружина — Вера Тулякова (з 1960 року до смерті), з якою він жив у вигнанні в СРСР; у 1964 році народилася дочка Аяше (Незнайомка). Має кількох онуків. Його діти та онуки живуть у Туреччині, Франції та інших країнах. Родина зберегла архіви та пропагувала його творчість після смерті.

Назим Хікмет помер 3 червня 1963 року в Москві від серцевого нападу, похований на цвинтарі Переделкіно. Його спадщина залишається живою: твори видаються в Туреччині, Європі та світі, регулярно ставляться п’єси в театрах. У 2025–2026 роках у Туреччині та Європі проходять вистави та фестивалі на честь 60-річчя смерті. У Стамбулі діє музей Назима Хікмета. Його вірші вивчають у школах Туреччини та університетах світу. У 2022 році турецький уряд офіційно повернув громадянство, а в 2023 році відкрито пам’ятник у Стамбулі. Фанати та літературознавці продовжують аналізувати його як символ свободи, гуманізму та боротьби проти авторитаризму.