Нобухіко Обаяси

Нобухіко Обаясі (яп. 大林 宣彦, Ōbayashi Nobuhiko) народився 9 січня 1938 року в місті Ономіті, префектура Хіросіма, Японія, і помер 10 квітня 2020 року в Токіо у віці 82 років. Він виріс у невеликому портовому містечку, яке пізніше стало головним місцем дії багатьох його фільмів. З дитинства захоплювався кіно, фотографувався та створював аматорські фільми на 8 мм. Після школи вступив до Університету Сейке, де вивчав літературу, але паралельно займався експериментальним кіно. У 1960-х роках став відомим як піонер японської рекламної реклами та авангардного кіно, створивши понад 2500 телевізійних рекламних роликів. Його стиль поєднував сюрреалізм, експериментальні техніки та ностальгію за дитинством.

Нобухіко Обаясі — японський кінорежисер, сценарист, продюсер, монтажер та піонер експериментального кіно, найбільш відомий культовим антивоєнним фантасмагоричним фільмом «Будинок» (House / Hausu, 1977) — сюрреалістичним жахом про дівчат, які потрапляють у проклятий будинок, що став класикою світового культового кіно. Серед інших знакових робіт — автобіографічна трилогія: «Емоції» (Emotional Education / Kōkyū no onna, 1980), «Часи жорстокості» (The Time of Cruelty / Jigoku no onna, 1980), «Солодкі спогади» (Sweet Home, 1989), «Вечірня зірка» (Evening Primrose, 1998), «Трибунал» (The Tribulation, 2000), а також пізні ностальгічні драми «Візуальний роман» (Visual Romance, 2009), «Лабіринт» (Labyrinth of Cinema, 2019) — його останній фільм, присвячений історії японського кіно. Обаясі зняв понад 40 повнометражних фільмів, поєднуючи комедію, жахи, мелодраму та експеримент. Його стиль — яскравий, барвистий, з швидким монтажем, спецефектами та дитячою фантазією.

Нобухіко Обаясі отримав премію Японської академії кіномистецтва за видатні заслуги (2019), спеціальний приз за внесок у кіно. Його фільм «Будинок» (1977) здобув статус культового та був відзначений на міжнародних фестивалях. «Лабіринт кіно» (Labyrinth of Cinema, 2019) отримав спеціальний приз журі на Токійському міжнародному кінофестивалі та був номінований на Золотого леопарда в Локарно. Обаясі неодноразово отримував нагороди за режисуру та сценарій на японських фестивалях (Blue Ribbon Awards, Kinema Junpo Awards), а також спеціальні призи за інновації в рекламі та експериментальному кіно. У 2012 році він став кавалером Ордену Сонця, що сходить. Його роботи вплинули на багатьох сучасних режисерів, включаючи Такаші Міїке та Сіона Соно.

Нобухіко Обаясі народився в родині власника кінотеатру в Ономіті. Він був одружений з актрисою та сценаристкою Кьоко Обаясі (Kyōko Ōbayashi), яка часто виступала в його фільмах і допомагала з продюсуванням. У пари народилася дочка Кьоко Обаясі-молодша (Kyōko Ōbayashi), яка стала актрисою та знялася в кількох його роботах. Дружина Кьоко померла в 2001 році від раку, що сильно вплинуло на творчість Обаясі в пізній період — багато його фільмів присвячено пам’яті про неї та темі втрати. Після її смерті він продовжував працювати з дочкою та зберігав тісні сімейні зв’язки. Обаясі помер від раку легенів у 2020 році, залишивши велику творчу спадщину.

Нобухіко Обаясі помер 10 квітня 2020 року в Токіо від раку легенів у віці 82 років. Його останній фільм «Лабіринт кіно» (Labyrinth of Cinema, 2019) вийшов незадовго до смерті та вважається його духовним заповітом — епічною подорожжю крізь історію японського кіно. Станом на 2025–2026 роки його фільми продовжують реставруватися та виходити в нових виданнях: у 2024–2025 роках Criterion Collection та Arrow Video випустили ремастери «Будинок» та інші роботи. Його спадщина активно вивчається на кінофакультетах, а «Hausu» залишається одним з найпопулярніших культових фільмів світу. У 2025 році вийшли документальні фільми та ретроспективи, присвячені його 45-річчю з моменту виходу «Будинок». Обаясі вважається одним з найоригінальніших і найвпливовіших японських режисерів, чиї роботи поєднують дитячу фантазію, ностальгію та глибокі антивоєнні теми.