Микола Яковченко

Микола Федорович Яковченко народився 3 травня 1900 року в місті Прилуки (тоді Полтавська губернія, нині Чернігівська область).
Він виріс у багатодітній міщанській родині, де рано проявився його комічний талант і непосидючий характер.
З дитинства захопився театром, грав в аматорських гуртках і швидко перейшов до професійної сцени.
Його життя тісно пов’язане з Україною, особливо з Києвом, де пройшла основна частина кар’єри.

Микола Яковченко — видатний український актор театру та кіно, майстер комічного епізоду, якого називали “українським Чарлі Чапліном”.
Він прослужив у Київському театрі імені Івана Франка з 1928 року до кінця життя, створивши сотні яскравих ролей у класичних і сучасних п’єсах.
У кіно найвідоміші ролі: Прокіп Сірко в “За двома зайцями” (1961), Пацюк у “Вечорах на хуторі біля Диканьки” (1961), дід у “Королеві бензоколонки” (1962), Свирид у “Вії” (1967), Кіндрат Перепелиця в “Максим Перепелиця” (1955).
Він грав характерні комічні образи простаків, спекулянтів і дідів, які стали культовими для кількох поколінь глядачів.
Яковченко був генієм імпровізації — його поява на сцені чи екрані викликала сміх і оплески.
Його внесок у українське мистецтво — незмінна любов народу та статус “найнароднішого серед заслужених”.

Микола Яковченко отримав звання Народний артист УРСР у 1970 році.
Він мав бойові медалі за участь у Другій світовій війні: “За оборону Сталіграда” та “За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні”.
Його головні “нагороди” – безмежна любов глядачів і статус легенди українського театру та кіно.
Пам’ять про актора увічнена пам’ятниками в Києві (2000) та Прилуках (2008).

Микола Яковченко народився в багатодітній родині Федора Івановича (торгівця рибою) та Параскеви Іванівни; мав брата Сергія та сестер Марію, Олену, Олександру.
Його дружина — актриса Тетяна Марківна Яковченко (померла 1946 року у віці 36 років).
У пари було дві доньки: Ірина (1932–1970) та Юнона (1937–1980), обидві померли молодими від важкої хвороби, як і мати.
Після втрат родини актор тяжко переживав самотність, що вплинуло на його життя.
Він мав онука Миколу Бохонько-Яковченка, який зберігав спогади про діда.
У останні роки вірним супутником актора був пес-такса Фан-Фан, з яким він гуляв Києвом.
Родинні трагедії стали важким тягарем для Яковченка, але він знаходив розраду в театрі та гуморі.

Микола Яковченко трагічно пішов з життя 11 вересня 1974 року у Києві під час операції з видалення апендициту у віці 74 років.
Останніми словами були: “Клоун пішов на манеж!”.
Він похований на Байковому кладовищі в Києві.
Його спадщина живе в класичних фільмах і театральних постановках, які переглядають нові покоління.
Ролі в “За двома зайцями”, “Вечорах на хуторі біля Диканьки” та інших стрічках стали частиною української культури, цитати знають напам’ять.
У 2000–2025 роках ювілеї актора відзначали виставками, фільмами-спогадами та пам’ятниками.
Пам’ять про Яковченка зберігається через книги спогадів, документальні стрічки та любов шанувальників.
Він залишається символом українського гумору, доброти та геніальної простоти у 2026 році.