Микола Шудря

Микола Архипович Шудря — український письменник, кінодраматург, журналіст, перекладач і педагог, який народився 5 січня 1935 року на Полтавщині, в селі Веселий Поділ [citation:3][citation:9]. Він закінчив факультет журналістики Київського державного університету імені Тараса Шевченка (1953–1958), де згодом навчався в аспірантурі та викладав [citation:3][citation:5]. Все життя Миколи Шудрі було присвячене боротьбі за правду в літературі, журналістиці та кіно, попри постійний тиск радянської цензури та шість партійних доган за «націоналістичні погляди» [citation:5][citation:8]. Пішов з життя Микола Шудря 27 березня 2012 року в Києві, де його й поховали на Байковому кладовищі [citation:3][citation:4].

Микола Шудря відомий насамперед як автор сценаріїв понад 100 документальних та науково-популярних фільмів, серед яких найвідоміші — «Відкрий себе» (1972) про Григорія Сковороду та «Тарас» (1989) про Великого Кобзаря, за які він отримав Державну премію України імені Тараса Шевченка [citation:2][citation:3][citation:8]. Він зробив значний внесок у повернення забутих імен української культури — завдяки йому побачили світ раніше заборонені твори Миколи Зерова, Григорія Косинки, Леся Курбаса, Івана Кавалерідзе [citation:5][citation:9]. Шудря першим оприлюднив справжнє прізвище Юрія Кондратюка (Олександр Шаргей), опублікував спогади Нестора Махна задовго до реабілітації, зібрав унікальну шевченкіану з 15 тисяч видань [citation:5][citation:6]. Як перекладач він подарував українському читачеві твори Жуля Верна («Замок у Карпатах»), Ярослава Гашека, Василя Бикова та Джакомо Казанови [citation:2][citation:6].

За свою плідну працю Микола Шудря був удостоєний багатьох високих відзнак. У 1991 році він став лауреатом Державної премії України імені Тараса Шевченка за художньо-документальні фільми «Відкрий себе» та «Тарас» [citation:3][citation:5]. Він також отримав премію Спілки журналістів України «Золоте перо» (1986, 1990) за правдиві репортажі з Чорнобильської зони [citation:2][citation:5][citation:6]. У 2006 році Миколі Шудрі присвоєно почесне звання «Заслужений діяч мистецтв України», а в 2009 році він нагороджений Золотою медаллю журналістики [citation:3][citation:5]. Крім того, він був лауреатом Міжнародної премії імені Григорія Сковороди та премії «Незалежність» (2005) [citation:3][citation:5].

Микола Шудря народився в селянській родині на Полтавщині [citation:2][citation:9]. Його першою дружиною була Катерина Колесникова — талановита мистецтвознавиця, доктор філософських наук. У цьому шлюбі в пари народилася донька Наталка [citation:9]. Трагічна втрата спіткала митця у 1996 році, коли його перша дружина померла від саркоми крові [citation:5]. 25 квітня 1998 року Микола Шудря вдруге одружився — з Євгенією Стефанівною Смоляк, дослідницею українського декоративного мистецтва та майстринею вишивки. Пара прожила в щасливому шлюбі чотирнадцять років — аж до смерті письменника [citation:5][citation:8]. У спогадах колег Микола Шудря поставав як непоспішливий, гостинний господар, який любив приймати друзів на своїй дачі в Ірпені [citation:6].

Микола Шудря пішов з життя 27 березня 2012 року, тому в нього немає активних чи майбутніх проектів [citation:4]. Однак його творча спадщина продовжує жити: за його сценаріями знято понад 120 фільмів, видано близько 20 книжок, а його унікальна бібліотека (понад 35 тисяч томів, з яких 15 тисяч — шевченкіана) передана до Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського [citation:2][citation:5][citation:6]. У 2025 році 90-річчя з дня народження Миколи Шудрі відзначається на державному рівні за ініціативи Українського інституту національної пам’яті [citation:5]. Його життя та творчість залишаються прикладом незламної відданості українській ідеї та боротьби за історичну правду.