Микола Гринько

Микола Григорович Гринько народився 22 травня 1920 року в місті Херсон, Україна (тоді УРСР, СРСР). Він походить з родини акторів, де батьки працювали в пересувному робітничо-селянському театрі. З дитинства Микола був оточений театральним середовищем, його хрещеною матір’ю була відома українська співачка Оксана Петрусенко. Помер актор 10 квітня 1989 року в Києві від лейкозу (лейкемії).

Микола Гринько був видатним українським радянським актором театру, кіно та естради, який знявся в понад 150 фільмах. Він відомий ролями інтелігентних, добрих і мудрих персонажів з особливою “нерадянською” харизмою — стрункою статурою, “американською” усмішкою та шармом. Найвідоміші проекти: роль Папи Карло в телевізійному фільмі “Пригоди Буратіно” (1975), Професора в “Пригодах Електроніка” (1979), ролі в фільмах Андрія Тарковського — “Іванове дитинство” (1962), “Андрій Рубльов” (1966), “Соляріс” (1972), “Дзеркало” (1974), “Сталкер” (1979). Також запам’ятався роллю Антона Чехова в “Сюжет для невеликої розповіді” (1969), ролями в “Афоня” (1975), “Тегеран-43” (1981) та багатьох інших стрічках. Його акторська гра відзначалася універсальністю та глибиною.

Заслужений артист УРСР (1969). Народний артист УРСР (1973, один з перших, хто отримав це звання серед українських акторів). Учасник Великої Вітчизняної війни з відповідними нагородами. Його внесок у кіно та театр високо оцінений, хоча значних міжнародних премій не мав, зате ролі в фільмах Тарковського принесли світове визнання.

Батько — Григорій Іванович Гринько, актор пересувного театру. Мати — Лілія Казимирівна Броневська, актриса, заслужена артистка УРСР. Хрещена мати — відома співачка Оксана Петрусенко. Микола Гринько був одружений з Айшею Рафетівною Чулак-Огли (дружина пережила його, написала книгу спогадів “Прикосновение”). Дітей у подружжя не було, що підтверджують численні джерела біографії. Родина актора завжди підтримувала його творчість, а театральне середовище батьків визначило його шлях. Після смерті Миколи дружина встановила пам’ятник на його могилі на Байковому кладовищі в Києві, вклавши в це всі заощадження.

Микола Гринько помер 10 квітня 1989 року в Києві у віці 68 років від лейкозу. На момент смерті він продовжував працювати в кіно, його останні ролі вийшли в 1980-х, зокрема в “Пропоную руку і серце” (1988). Останні роки актор боровся з хворобою, але залишався активним. Після смерті його спадщина живе в класичних фільмах радянського кіно, особливо в стрічках Тарковського та дитячих фільмах, де він став кумиром мільйонів. У Херсоні на його честь названа вулиця (з 2016 року). Могила на Байковому кладовищі в Києві з меморіальною дошкою та пам’ятником. Фільми з його участю регулярно показують по телебаченню, а акторська гра вивчається як зразок. Майбутніх проектів не було через раптову хворобу та смерть, але його внесок у українське та радянське кіно залишається неперевершеним.