Михайло Козаков

Михайло Михайлович Козаков народився 4 листопада 1934 року в Ленінграді (нині Санкт-Петербург), СРСР. Він був сином відомих діячів культури: батько — письменник Михайло Еммануїлович Козаков, мати — акторка Зоя Нікітівна Нікітіна (справжнє прізвище — Берман), яка працювала в літературному світі та видавництві. Дитинство Михайла пройшло в інтелігентному середовищі, де часто бували письменники, поети та актори. Після війни сім’я пережила складні часи, але це не завадило йому обрати акторську професію. У 1956 році він закінчив Московське театральне училище імені Б. Щукіна (курс Йосипа Рапопорта) і почав працювати в театрі та кіно.

Михайло Козаков — видатний радянський і російський актор театру і кіно, режисер, телеведучий, письменник, поет і мемуарист. Він прославився ролями в класичних радянських фільмах: Глєб Жеглов у «Місце зустрічі змінити не можна» (хоча ця роль дісталася Володимиру Висоцькому, Козаков грав інших персонажів), Фірс у «Вишневому саду», а також ролі у фільмах «Людина-амфібія», «Людина з бульвару Капуцинів», «Покровські ворота», «Безіменна зірка», «Здоров’я, пане президенте!». На театральній сцені він блискуче грав у «Современнику», Театрі на Малій Бронній, Ленкомі. Як режисер поставив телеспектаклі «Безіменна зірка», «Покровські ворота», «Візит старої дами». Козаков також відомий як автор поетичних збірок, мемуарів («Рисунки на піску», «Акторська книга») та телеведучого програми «В світі казок».

Михайло Козаков — народний артист РРФСР (1983), лауреат Державної премії РРФСР імені братів Васильєвих (1980) за фільм «Покровські ворота». Він був нагороджений орденом «За заслуги перед Вітчизною» IV ступеня (2009), орденом Пошани (2005), медалями та численними театральними та кінематографічними преміями. Отримав спеціальні призи на кінофестивалях за внесок у кіно та театр. Його режисерські роботи («Покровські ворота», «Безіменна зірка») отримували високі оцінки критиків і глядачів. Після смерті його творчість продовжує відзначатися ретроспективами та спеціальними нагородами.

Михайло Козаков був одружений п’ять разів. Перша дружина — акторка Людмила Гурченко (1956–1958). Друга — Регіна Марковна Зельманова (1959–1970), від шлюбу з якою народилися син Михайло (1966) та донька Зоя (1970). Третя дружина — акторка Наталія Селезньова (1971–1977). Четверта — Ірина Олександрівна (1978–1991). П’ята дружина — Регіна Іллінічна (з 1991 року до його смерті), з якою він прожив останні роки. Від різних шлюбів у нього було четверо дітей: сини Михайло та Кирило, доньки Зоя та Аліна. Діти та онуки пов’язані з мистецтвом: син Кирило — актор і режисер, онуки також працюють у творчих професіях. Козаков був багатодітним дідом і часто писав про родину в своїх мемуарах.

Михайло Козаков помер 22 квітня 2011 року в Лісабоні (Португалія) від раку легенів у віці 76 років. Похований на Ваганьковському кладовищі в Москві. На 2026 рік його фільми та телеспектаклі залишаються класикою радянського та російського кіно і регулярно транслюються на телебаченні та стрімінгових платформах. Особливо популярними залишаються «Покровські ворота», «Людина з бульвару Капуцинів», «Безіменна зірка», «Місце зустрічі змінити не можна» (де він грав Соломона). Його книги продовжують перевидаватися, а мемуари читають як важливе свідчення епохи. Син Кирило Козаков та інші нащадки зберігають пам’ять про нього через виставки, вечори пам’яті та публікації. Фільми за участю Козакова досі збирають велику аудиторію та вважаються еталонними зразками акторської майстерності.