Михайло Іллєнко

Михайло Герасимович Іллєнко народився 29 червня 1947 року в Москві, Радянський Союз. Він походить з родини, де батько працював інженером-будівельником, а мати була домогосподаркою, яка пережила важкі часи евакуації під час Другої світової війни. У 1970 році Михайло закінчив Всесоюзний державний інститут кінематографії (ВДІК) у Москві, майстерню Михайла Ромма, де почав формуватися його талант режисера та сценариста. Після інституту він переїхав до Києва, де приєднався до Київської кіностудії імені Олександра Довженка, обравши Україну як свою творчу батьківщину.

Михайло Іллєнко — видатний український кінорежисер, сценарист, актор і педагог, один із ключових представників українського поетичного кіно. Серед його найвідоміших проектів — драма «Там, вдалині, за рікою» (1975), яка розкриває психологію підлітків у повоєнній Україні та отримала визнання на фестивалях. Фільм «Кожен мисливець бажає знати…» (1983) досліджує теми справедливості та дитячої пригоди в радянській реальності, демонструючи майстерність Іллєнка у роботі з юними акторами. У 1990-х він зняв «Фучжоу» (1994), містичну історію про кохання та долю, та «Сьомий маршрут» (1997), що торкається екзистенційних пошуків. Одним із вершинних досягнень є «Той, хто пройшов крізь вогонь» (2011), символічна біографія, натхненна життям Тараса Шевченка, яка поєднує історичні мотиви з сучасними рефлексіями. Нещодавній фільм «Толока» (2020) — антивоєнна притча про політв’язня, що стає символом опору системі, знята за мотивами творів Миколи Гоголя та з участю Сергія Фурдича. Як педагог, Іллєнко викладає в Київському національному університеті театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого, виховуючи нове покоління кінематографістів.

Нагороди та Досягнення
– Заслужений діяч мистецтв України (2003).
– Лауреат Державної премії України імені Олександра Довженка (2007) за внесок у розвиток українського кіно.
– Академік Національної академії мистецтв України (2017).
– Кавалер Ордену «За заслуги» III ступеня (2021) за значний особистий внесок у розвиток національної культури.
– Доцент кафедри киноведення Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого.
– Засновник та організатор національного фестивалю короткометражного кіно «Відкрита ніч» (з 1998 року).

Михайло Іллєнко походить з творчої родини: його батько, Герасим Іллєнко, був інженером-будівельником, який після війни переїхав до Москви за роботою, аби забезпечити освіту синам. Мати родини пережила евакуацію в Сибір під час війни разом із дітьми, що вплинуло на сімейні спогади про стійкість і втрати. Михайло — середній син у сім’ї з трьома братами: старший Юрій Іллєнко (1936–2010) — легендарний український режисер і оператор, молодший Вадим — також кінематографіст. Брати часто співпрацювали в кіно, а Юрій став для Михайла не лише родичем, а й творчим наставником. Щодо власної сім’ї, Михайло одружений, але деталі про дружину не розголошуються публічно, адже він віддає перевагу приватності в особистому житті. У подружжя є дочка Іванна Михайлівна Іллєнко (нар. 1976), яка обрала шлях матері — стала актрисою театру та кіно, а також балериною, продовжуючи родинну традицію в мистецтві. Родина Іллєнків завжди була джерелом натхнення: Михайло часто згадує, як братські дискусії про кіно формували його світогляд, а дочка підтримує батька на прем’єрах і фестивалях. Загалом, сімейні зв’язки для Іллєнка — це опора в творчості та житті, де акцент на культурній спадщині та взаємопідтримці.

Наразі, у грудні 2025 року, Михайло Іллєнко продовжує активну педагогічну діяльність як доцент Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого, де готує студентів до зйомок короткометражних фільмів і веде майстер-класи з режисури. Попри вік, він залишається бійцем Територіальної оборони Києва, з початку повномасштабного вторгнення 2022 року, де його позивний «Толока» — на честь останнього фільму, символізуючи непереможність духу. Іллєнко активно коментує культурні події, зокрема в інтерв’ю для Радіо Культура та Укрінформу, де наголошує на ролі кіно як зброї в інформаційній війні проти російської агресії. Серед поточних занять — робота над новими сценаріями: він планує зняти ще 28 фільмів, фокусуючись на темах ідентичності та опору, натхненних сучасними реаліями України. У 2024 році вийшов його короткометражний фільм «Сім повернень назавжди», що торкається екологічних і філософських мотивів, і він готується до прем’єри на фестивалях у 2025-му. Іллєнко підтримує фестиваль «Відкрита ніч», який у 2025 році відбудеться влітку в Києві, шукаючи таланти серед молоді. Майбутні проекти включають документальний фільм про фронтові історії українських кінематографістів та повнометражну драму про родинні саги в часи війни. Попри виклики воєнного часу, він мріє про відновлення українського поетичного кіно, аби уникнути «культурної паузи». Загалом, Іллєнко поєднує творчість з патріотизмом, наголошуючи, що «українська мова зараз смертельно хвора, але кіно може її вилікувати».