михайло голубович

Михайло Васильович Голубович народився 21 листопада 1943 року в місті Золотоноша Черкаської області. Перед вступом до театрального інституту працював на металургійному заводі молотобойцем, вагранщиком та помічником заливщика. У 1967 році закінчив Київський державний інститут театрального мистецтва ім. І. К. Карпенка-Карого (курс В. Харченка та А. Скибенка). З того ж року і до кінця життя працював актором Луганського академічного українського музично-драматичного театру, де створив понад сто яскравих сценічних образів. У 1996–2005 роках очолював управління культури і мистецтв Луганської обласної державної адміністрації. Помер 9 жовтня 2023 року в Луганську.

Михайло Голубович — видатний український актор театру та кіно, народний артист УРСР (1977). Відомий ролями в класичних українських виставах («Повія» за Панасом Мирним, «Лиха іскра» І. Карпенка-Карого, «Дай серцю волю, заведе в неволю» М. Кропивницького) та радянських/українських фільмах («Пропала грамота», «Дума про Ковпака», «Бірюк», «Кортик», «Мустанг-іноходець», «Як гартувалася сталь», «Дорога на Січ», «Козаки йдуть»). Його гра відзначалася психологічною глибиною, самобутністю та харизмою. Знявся у понад 50 кінороботах.

Народний артист УРСР (1977), заслужений артист УРСР, орден «Знак Пошани», орден князя Ярослава Мудрого V ступеня (2011) та IV ступеня (2013), Премія ім. А. Бучми (1996), народний артист ЛНР (2015), заслужений діяч мистецтв РФ.

Михайло Голубович був одружений з Валентиною Медведенко, народною артисткою України, яка також працювала в Луганському театрі. У них було двоє синів. Старший син Володимир Голубович (1965–1994) пішов шляхом батька, закінчив театральний інститут і працював актором у Києві та Луганську, але трагічно загинув під час зйомок фільму. Молодший син — Артем Голубович. Внук Михайло (нар. 2001). Родина була тісно пов’язана з театром і мистецтвом.

Михайло Голубович пішов з життя 9 жовтня 2023 року в Луганську у віці 79 років. Після 2014 року він залишився в окупованому Луганську, де продовжував працювати художнім керівником театру та отримав звання народного артиста ЛНР. Останні роки життя були пов’язані з діяльністю в ЛНР, включно з політичною (депутат облради від Партії регіонів раніше, пізніше — підтримка місцевої влади). Наразі інформації про нові проєкти немає, оскільки актор помер. Його спадщина залишається в українському театрі та кіно радянського та пострадянського періодів.