Мілен Демонжо

Мілен Демонжо (справжнє ім’я Марі-Елен Демонжо) народилася 29 вересня 1935 року в Ніцці, департамент Приморські Альпи, Франція, як єдина дитина в родині. Її батько Альфред Жан Демонжо був високопосадовцем у міністерстві економіки, а мати Клавдія Трубнікова — емігранткою з Харкова (Україна, Російська імперія), яка втекла від жахів Громадянської війни. Сім’я була двомовною — дівчинка розмовляла російською та французькою, але згодом перейшла на французьку. У дитинстві Мілен пережила Другу світову війну в Парижі та Ніцці, а згодом мріяла стати піаністкою, але обрала акторство. Вона померла 1 грудня 2022 року в Парижі у віці 87 років від раку перитонеальної порожнини.

Мілен Демонжо стала зіркою в 21 рік завдяки ролі Абігейл Вільямс у фільмі «Відьма з Салему» (The Crucible, 1957), де її харизма та сексуальність вразили глядачів. Вона знялася в понад 70 фільмах, граючи в різних жанрах — від драми та трилерів до комедій і пригодницьких стрічок. Серед найвідоміших ролей — Ельза в «Bonjour Tristesse» (1958) Отто Премінджера, Міледі де Вінтер у «Трьох мушкетерах» (1961), Андромеда в «Битві при Марафоні» (1959) та особливо Гелена Гюрн у культовій трилогії «Фантомас» (1964–1967) з Жаном Маре та Луї де Фюнесом. У пізні роки вона блискуче повернулася в комедії «Кемпінг» (2006–2016) як мадам Пік та знялася в «Maison de retraite» (2022) з Жераром Депардьє.

Мілен Демонжо була номінована на BAFTA за найперспективнішу нову акторку за «The Crucible» (1957) та здобула приз найкращій акторці на Міжнародному кінофестивалі в Карлових Варах за ту саму роль. Вона двічі номінувалася на «Сезар» як найкраща акторка другого плану за «36 Quai des Orfèvres» (2004) та «La Californie» (2006). У 2007 році стала командором Ордену мистецтв і літератури, а в 2017 році — кавалером Ордена Почесного легіону. Також отримала приз «Reconnaissance des cinéphiles» за внесок у кіно.

Мілен Демонжо була єдиною дитиною своїх батьків, але мала зведеного брата Леоніда Івантова (народився 1925 року в Харбіні, Китай) від першого шлюбу матері. Вона була одружена двічі. Перший шлюб з фотографом Анрі Косте (1958–1968) завершився розлученням. Другий шлюб з режисером Марком Сіменоном (сином письменника Жоржа Сіменона) тривав з 1968 року до його трагічної смерті в 1999 році від нещасного випадку. Вони жили в Поіньї-ла-Форе та на острові Поркероль, де збирали тварин, перетворивши дім на справжній притулок. Дітей у Мілен не було. Вона була близькою подругою Бріджит Бардо, з якою ділила любов до тварин та активізм. Після смерті чоловіка Мілен жила в сільському будинку в Майєнні, оточена тваринами.

Мілен Демонжо пішла з життя 1 грудня 2022 року в Парижі після тривалої боротьби з раком перитонеальної порожнини — її останньою роллю стала фільм «Maison de retraite» (2022), який став одним з найбільших хітів року у Франції. Президент Емманюель Макрон віддав їй шану, назвавши великою постаттю французького сьомого мистецтва. Її прах розвіяли в улюблених місцях. Акторка була активісткою за права тварин, екологію та право на гідну смерть, була почесною президенткою притулку Refuge de l’Arche. Вона написала кілька книг, зокрема мемуари «Tiroirs secrets», «Les Lilas de Kharkov» про матір та «Très chers escrocs…» про фінансову аферу 2012 року. Спадщина Мілен живе в класичних фільмах, особливо трилогії «Фантомас» та комедіях «Кемпінг», які досі переглядають мільйони шанувальників. Її внесок у кіно відзначають ретроспективами та згадками в історії французького кіно.