Мелані Лоран

Мелані Лоран народилася 21 лютого 1983 року в Парижі, Франція, у творчій родині з єврейським корінням: ашкеназьким (польським) з боку діда, який вижив під час Голокосту, та сефардським (туніським). Вона є старшою дочкою: мати Аннік — балетна викладачка, а батько П’єр Лоран — актор озвучення, відомий французькою версією “Сімпсонів” (голос Неда Фландерса). У неї є молодший брат Мат’є Лоран, з яким Мелані виросла в артистичній атмосфері Парижа, де з дитинства проявляла інтерес до мистецтва, натхненна роботою батьків. У 15 років дебютувала в короткометражному фільмі “Fils unique” (1997), а в 16 — на майданчику “Астерикс і Обелікс проти Цезаря” (1999), де її помітив Жерар Депардьє і запросив на роль у “Мосту” (1999), що запустило професійну кар’єру без формальної освіти.

Мелані Лоран — видатна французька актриса, режисерка, сценаристка та співачка, відома своєю версатильністю в драматичних ролях, що поєднують емоційну глибину з інтенсивністю, від французького кіно до голлівудських блокбастерів. Її прорив стався в 2006 році з роллю Елізи “Лілі” Телльє в драмі “Не хвилюйся, я в порядку” (Ne le dis à personne), де вона зіграла підлітка, що шукає зниклого брата, за що здобула визнання критиків. У 2009 році глобальну славу принесла роль Шошанни Дрейфус, єврейки, що мстить нацистам, у “Ненависних виродках” (Inglourious Basterds) Квентіна Тарантіно, де Лоран навчилася англійської для кількох сцен і стала “серцем і душею” фільму. Серед знакових проектів — комедія “Dikkenek” (2006) з роллю Наф-Наф; драма “Початківці” (Beginners, 2011) з Еваном Макгрегором; ілюзіоністка у “Тепер ти мене бачиш” (Now You See Me, 2013); трилер “Ворог” (Enemy, 2013) Дені Вільньова з Джейком Джилленхолом; головна роль у “Кисень” (Oxygen, 2021) на Netflix як жінка, що прокидається в криокапсулі. Як режисерка, дебютувала короткометражками для “X Femmes” (2008–2009), а повнометражним “Дихай” (Respire, 2014), що прем’єрував на Каннах, і документальним “Завтра” (Demain, 2015) про екологію. Лоран також випустила альбом “En t’attendant” (2011) і ведуча 64-го Каннського фестивалю (2011), демонструючи багатогранність у кіно, музиці та активізмі.

Мелані Лоран — лауреатка численних престижних нагород, серед яких два César Award: за найкращу молоду актрису в “Не хвилюйся, я в порядку” (2007) та за найкращий документальний фільм як режисерка “Завтра” (2016). Вона здобула Lumière Award за найкращу молоду актрису (2007), Étoiles d’Or за найкращу нову актрису в “Dikkenek” (2006), Prix Romy Schneider (2007), Online Film Critics Society Award та Austin Film Critics Association Award за найкращу актрису в “Ненависних виродках” (2009). Серед інших досягнень — Bronze Horse на Stockholm International Film Festival за “Дихай” (2014), номінації на San Diego Film Critics Society Award за найкращу актрису другого плану в “Початківці” (2011), Portland Critics Association Award за “Кисень” (2021), Empire Award, Saturn Award та Detroit Film Critics Society Awards. У 2024 році поділила Excellence Award Davide Campari з Гійомом Кане на Locarno Film Festival за кар’єру. Загалом понад 20 нагород і 40 номінацій, що підкреслюють її внесок як актриси та режисерки.

Батьки Мелані Лоран — Аннік, балетна викладачка, та П’єр Лоран, актор озвучення з голосом Неда Фландерса у французьких “Сімпсонах”; родина має єврейське коріння — ашкеназьке (польське) та сефардське (туніське), дід пережив депортацію нацистами, що вплинуло на вибір ролі в “Ненависних виродках”. Мелані виросла з молодшим братом Мат’є Лоран у Парижі, де брат став її близьким союзником у творчій кар’єрі, часто підтримуючи на прем’єрах. Щодо особистого життя, Лоран мала тривалі стосунки з французьким актором Жюльєном Буассьє (2005–2009), з яким познайомилася на зйомках, але розійшлися через кар’єрні розбіжності. У 2013 році вона таємно одружилася з неназваним французом, членом знімальної групи (продюсером чи техніком), з яким познайомилася на роботі; пара уникає публічності, але Лоран описує шлюб як “спокійну гавань”. У них двоє дітей: син Лео (нар. 30 вересня 2013) та донька Міла (нар. 2019), родина живе в Лос-Анджелесі з 2019 року, фокусуючись на приватності та екологічному способі життя. Лоран часто хвалить чоловіка за підтримку материнства, яке змінило її погляд на ролі, і наголошує, що сім’я — пріоритет над славою. Брат Мат’є та батьки залишаються її опорою, особливо під час зйомок за кордоном.

На листопад 2025 року Мелані Лоран, якій виповнилося 42, активно поєднує акторство з режисурою та активізмом, фокусуючись на проектах з соціальним підтекстом, балансуючи кар’єру з сімейним життям у Лос-Анджелесі з чоловіком та дітьми Лео (12) і Мілою (6). Нещодавно, 3 грудня 2025, прем’єрував мінісеріал Apple TV+ “Traqués” (The Hunt, 6 епізодів), де Лоран грає Крістель поряд з Бенуа Маґімелем у трилері про мисливців, що стають здобиччю, режисера Седріка Анжера; серіал, вироблений Gaumont Télévision, хвалять за напругу та жіночі персонажі, прем’єрував на Каннах 2025. Серед поточних робіт — головна роль у дебютному фільмі Жозефін Жапі “Qui brille au combat” (The Wonderers), натхненному реальною історією сестри режисерки з синдромом Фелана-Макдерміда, де Лоран грає матір поряд з Анжеліною Ворот та П’єром-Ів Кардіналом; стрічка прем’єрувала в Special Screenings на Каннах 2025 і виходить у прокат 31 грудня 2025 від Apollo Films, номінована на Caméra d’Or. У листопаді 2025 Лоран завершила зйомки екологічної драми “L’Ombre des autres” (реліз 2026), де режисурує та грає ключову роль, фокусуючись на кліматичних змінах. Родина насолоджується спокоєм: чоловік підтримує її подорожі, а діти надихають на сімейні проекти; Лоран ділиться рідкісними фото з прогулянок у Instagram. Серед майбутніх проектів — продюсерство адаптації “The Nightingale” Крістін Ганни (2026, режисер Майкл Морріс, з Ел Фаннінг), можливі музичні колаборації після альбому 2011 та режисерський дебют у серіалі про жіночу солідарність. Вона продовжує активізм: посол Kofi Annan’s Global Humanitarian Forum проти перелову риби, підтримує кліматичні кампанії через “Завтра”, і в 2025 році приєдналася до Greenpeace-ініціатив. Її фокус — на історіях емпатії та екології, з планами на нові режиси, балансуючи творчість з материнством.