Майк Фіґґіс

Майк Фіггіс (Майкл Фіггіс) народився 28 лютого 1948 року в Карлайлі, Камбрія, Англія. Дитинство до 8 років провів у Найробі, Кенія, а потім родина повернулася до Англії, де він жив у Ньюкаслі. Майк вивчав музику в Лондоні, грав у ритм-енд-блюзовій групі (де був і Браян Феррі), а пізніше долучився до експериментального театрального колективу The People Show як музикант і актор. У 1980-х він заснував власну театральну компанію і поступово перейшов до кінорежисури. Фіггіс відомий як інноваційний режисер, який експериментує з формою, цифровим відео та багатошаровим оповіданням.

Майк Фіггіс — британський режисер, сценарист і композитор, найбільш відомий фільмом «Leaving Las Vegas» (1995) з Ніколасом Кейджем і Елізабет Шу. Серед інших знакових робіт — «Stormy Monday» (1988), «Internal Affairs» (1990), «Liebestraum» (1991), «Mr. Jones» (1993), «Timecode» (2000, знятий одним кадром з розділеним екраном) та «Hotel» (2001). Він часто сам пише музику до своїх фільмів і відомий експериментальним підходом до кіно, поєднуючи наратив з музичними та візуальними інноваціями. Фіггіс також зняв кілька документальних стрічок.

Майк Фіггіс отримав дві номінації на премію «Оскар» за найкращу режисуру та найкращий адаптований сценарій за фільм «Leaving Las Vegas» (1995). Фільм також здобув чотири номінації на «Оскар» загалом (включаючи перемогу Ніколаса Кейджа). Режисер має понад 10 перемог і близько 30 номінацій на різні кінонагороди, включаючи призи на фестивалях за інноваційний стиль і внесок у незалежне кіно.

Майк Фіггіс був одружений з Бінхен (Bienchen), з якою розлучився. У шлюбі народилися двоє синів: Арлен Фіггіс (фільм-редактор) і Луїс Фіггіс (продюсер). Кіноробота передається в родині — його кузини Джонатан Фіггіс і Джейсон Фіггіс також працюють у кіноіндустрії (продюсерська компанія October Eleven Pictures в Ірландії), а кузина Сьюзі Фіггіс була відомою кастинг-директоркою. Фіггіс рідко детально говорить про особисте життя, зберігаючи його відносно приватним.

Станом на 2026 рік 78-річний Майк Фіггіс продовжує активно працювати. У 2025 році вийшов його документальний фільм «Megadoc» — за лаштунками створення епічного проєкту Френсіса Форда Копполи «Megalopolis», який демонструвався на Венеційському кінофестивалі та інших майданчиках. Серед інших недавніх робіт — документальний фільм «Mother Tongue» (2024). Режисер продовжує експериментувати з формою кіно, викладає (зокрема як професор у European Graduate School) і бере участь у фестивалях. Він залишається одним з найоригінальніших британських режисерів, який не боїться інновацій навіть у зрілому віці.