Мая Дерен

Майя Дерен народилася 29 квітня (12 травня за новим стилем) 1917 року в Києві, Російська імперія (нині Україна), у єврейській родині. Батько Соломон Давидович Деренковський був психіатром, мати Гітель-Малка (Марія) Фідлер — актрисою; дівчинку назвали на честь італійської актриси Елеонори Дузе. У 1922 році, у віці п’яти років, родина втекла з України через антисемітські погроми та громадянську війну, оселившись у США (спочатку в Сиракузах, Нью-Йорк). Там вона вивчала журналістику та політичні науки в Сиракузькому університеті, а згодом отримала ступінь магістра англійської літератури в Smith College (1939). З дитинства цікавилася танцями, літературою та лівими ідеями, що вплинуло на її подальшу творчість.

Майя Дерен найбільш відома як мати американського авангардного (підпільного) кіно 1940–1950-х років. Вона зняла шість короткометражних фільмів, серед яких найвідоміший — «Полуденні сіті» (Meshes of the Afternoon, 1943, спільно з чоловіком Александром Хаммідом), що отримав приз у Каннах 1947 року за експериментальне кіно. Її роботи поєднують сюрреалізм, психоаналіз, ритуальні танці та поетичне кіно без традиційного сюжету — «кіно трансу» та «поетичну психодраму». Вона знімалася в своїх фільмах як головна актриса, створюючи образи жінки в стані сну, ілюзії чи трансу. Інші ключові роботи: «На березі» (At Land, 1944), «Ритуал у трансфігурованому часі» (Ritual in Transfigured Time, 1946), «Медитація насильства» (Meditation on Violence, 1948). Дерен також вивчала вуду на Гаїті, зняла документальні матеріали та написала книгу «Божественні вершники: Живі боги Гаїті» (1953). Її вплив помітний у творчості Девіда Лінча, Стена Брекидж та інших.

Майя Дерен стала першою лауреаткою стипендії Ґуґґенгайма за творчу роботу в кіно (1946). Фільм «Полуденні сіті» отримав Міжнародний приз за експериментальний фільм на Каннському кінофестивалі (1947). У 1986 році Американський інститут кіно заснував премію імені Майї Дерен для незалежних кінематографістів (існувала до 1996 року). Її внесок у авангардне кіно визнано Національною бібліотекою Конгресу США (фільм «Полуденні сіті» включено до Національного реєстру фільмів). Вона також має численні посмертні визнання як піонерка незалежного кіно та феміністського авангарду.

Майя Дерен народилася в інтелігентній єврейській родині: батько Соломон Давидович Деренковський — психіатр-фрейдист, мати Марія (Гітель-Малка) Фідлер — актриса та музикантка. Вона була єдиною дитиною. У 1930-х роках була у шлюбі з російським соціалістом (деталі невідомі). У 1942–1947 роках була одружена з чеським фотографом та режисером Александром (Сашою) Хаммідом, який став її наставником у кіно та співавтором перших фільмів. У 1950-х роках вийшла за японського композитора та перкусіоніста Тейдзі Іто (Teiji Itō), який створив музику до її пізніх робіт; шлюб тривав до її смерті. Дітей не мала. Особисте життя Дерен було тісно пов’язане з її творчістю, але вона зберігала багато деталей приватними.

Майя Дерен померла 13 жовтня 1961 року в Нью-Йорку у віці 44 років від крововиливу в мозок, пов’язаного з виснаженням та вживанням амфетамінів. Прах розвіяно над горою Фудзі в Японії. Станом на січень 2026 року її спадщина залишається живою: фільми регулярно показують на ретроспективах (наприклад, у Довженко-центрі в 2025 році), входять до програм фестивалів авангардного кіно та вивчаються в університетах як класика експериментального кіно. Документальні стрічки про неї («В дзеркалі Майї Дерен», 2002) та біографії продовжують виходити. Її роботи доступні в архівах MoMA, Бібліотеки Конгресу та на платформах незалежного кіно, а вплив помітний у сучасному артхаусі та феміністському кіно.