Лука Ґуаданьіно

Лука Ґуаданьїно народився 10 серпня 1971 року в Палермо, Сицилія, Італія. Він є сином італійського батька з Канікатті, Сицилія, вчителя історії та італійської літератури, та алжирської матері, яка виросла в Касабланці, Марокко. З дитинства Лука провів перші шість років в Ефіопії, де батько викладав у технічній школі в Аддис-Абебі, але в 1977 році родина повернулася до Італії, щоб уникнути ефіопської громадянської війни, оселившись у Палермо. Там Ґуаданьїно навчався в Університеті Палермо, де вивчав літературу, а згодом здобув ступені з літератури та кіно в Сапієнца Університеті в Римі, написавши дисертацію про режисера Джонатана Деммі. З раннього віку він захопився кіно, знімаючи аматорські фільми на Super 8 камеру, натхненний жахливими фільмами, як “Психо” Гічкока та “Сусіріа” Ардженто. Цей досвід сформував його як режисера, що поєднує емоційну глибину з візуальною пишністю.

Лука Ґуаданьїно — видатний італійський режисер, сценарист, продюсер та дизайнер інтер’єрів, відомий фільмами з емоційною складністю, еротикою та розкішними візуалами, часто досліджуючи теми бажання, ідентичності та кохання. Його прорив стався з дебютним повнометражним фільмом “Протагоністи” (The Protagonists, 1999), першим з багатьох колаборацій з Тільдою Свінтон, за яким послідувала комерційно успішна “Мелісса П.” (Melissa P., 2005). Світова слава прийшла з трилогією “Бажання”: “Я люблю” (I Am Love, 2009) з Свінтон у ролі невірної дружини, “Більший сплеск” (A Bigger Splash, 2015) — еротичним трилером з Рейфом Файнсом та Дакотою Джонсон, та “Мене кличи своєю ім’ям” (Call Me by Your Name, 2017) — романтичною драмою з Тімоті Шаламе та Армії Гаммером, що принесла номінації на “Оскар”. Серед знакових проектів — хорор-ремейк “Сусіріа” (Suspiria, 2018) з Дакотою Джонсон, романтичний хорор “Кістки та все” (Bones and All, 2022) з Тімоті Шаламе та Тейлор Рассел, спортивна драма “Виклик” (Challengers, 2024) з Зендаєю, та періодична романтика “Квір” (Queer, 2024) з Деніелом Крейгом. Ґуаданьїно також режисер серіалу “Ми — ті, ким ми є” (We Are Who We Are, 2020) для HBO, документаліст (“Сальваторе: Взуттьова мрія”, 2020) та дизайнер інтер’єрів для брендів як Fendi. Його стиль — чуттєвий, з акцентом на ЛГБТК+ теми, робить його ключовою фігурою сучасного кіно.

Лука Ґуаданьїно здобув Срібного Лева за найкращу режисуру на Венеційському фестивалі (“Кістки та все”, 2022). Незалежний дух (Independent Spirit Award) за найкращий фільм (“Мене кличи своєю ім’ям”, 2018). Queer Lion на Венеційському фестивалі (“Я люблю”, 2009). Номінації на “Оскар”: найкращий фільм (“Мене кличи своєю ім’ям”, 2018), найкращий оригінальний сценарій (як співавтор). Три номінації на BAFTA: найкращий фільм не англійською (“Я люблю”, 2011; “Мене кличи своєю ім’ям”, 2018), найкраща режисура (“Мене кличи своєю ім’ям”, 2018). Два Золоті глобуси: найкращий фільм іноземною мовою (“Я люблю”, 2010), найкращий пісня (“Мене кличи своєю ім’ям”, 2018). Номінації на Золотий глобус: найкраща режисура (“Мене кличи своєю ім’ям”, 2018). David di Donatello за найкращий фільм (“Мене кличи своєю ім’ям”, 2018). Nastro d’Argento за найкращу режисуру (“Більший сплеск”, 2016). Почесні: Filmmaker on the Edge Award на Provincetown (2022), Dragon Award на Гетеборзькому фестивалі (2022). У 2025 році номінований на Золотий глобус за пісню з “Виклик”. Загалом понад 50 перемог та 100 номінацій, включаючи ключові визнання за “Мене кличи своєю ім’ям”.

Батьки Луки Ґуаданьїно — італійський батько з Канікатті, Сицилія, вчитель історії та італійської літератури, та алжирська мати з Касабланки, Марокко, — переїхали до Ефіопії, де народився Лука, і повернулися до Палермо в 1977 році через війну. У Луки є брат, з яким вони близькі, але деталі приватні; родина підтримує його творчість, часто згадуючи ефіопські впливи на його візуальний стиль. Щодо подружжя даних немає — Лука відкрито гей, і з 2009 по 2020 рік мав стосунки з італійським режисером та сценаристом Фердинандо Чіто Філомаріно, з яким співпрацював як продюсер у фільмах “Беккет” (2021) та короткометражках; пара розлучилася дружньо, без дітей. Лука не має дітей і веде приватне життя, уникаючи публічних романів після Філомаріно, фокусуючись на кар’єрі. Він часто говорить про вплив батьків на його чутливість до культурних змішань, але тримає родину подалі від медіа. Загалом, його особисте життя — тихе, з акцентом на творчі партнерства, де ЛГБТК+ ідентичність переплітається з роботою, без скандалів чи публічних одружень.

Наразі, у грудні 2025 року, 54-річний Лука Ґуаданьїно активно розвиває кар’єру, поєднуючи режисуру з дизайном інтер’єрів та продюсуванням, фокусуючись на чуттєвих драмах та трилерах. У 2025 році вийшов трилер “Після полювання” (After the Hunt, прем’єра на Венеційському фестивалі 29 серпня, реліз Amazon MGM 10 жовтня), де він режисерує Джулію Робертс у ролі професорки, звинуваченої в домаганнях, з Ає Едебір, Ендрю Гарфілдом та Хлої Севіньї; фільм знятий на 35 мм, костюми від Джонатана Андерсона, але зібрав лише 9,3 млн доларів на бюджеті 70–80 млн, з 37% на Rotten Tomatoes. Серед досягнень — дизайн квартири в Мілані для Федеріко Маркетті з творами Томаса Руффа та Аніша Капура (NYT, грудень 2025). Серед поточних проектів — постпродакшн біографічної комедії “Штучний” (Artificial), де Ґуаданьїно режисерує Ендрю Гарфілда в ролі Сема Альтмана з OpenAI, з Юрою Борисовим, Монікою Барбаро, Купером Кохом, Джейсоном Шварцманом та Іке Барінгольцем; зйомки в Сан-Франциско липень–жовтень 2025, реліз 2026 від Amazon MGM. У жовтні 2024 він уклав угоду на нову адаптацію “Американського психопата” за Бреттом Істоном Еллісом з Скоттом З. Бернсом як сценаристом. Серед майбутніх — “Окремі кімнати” (Separate Rooms) за романом П’єра Вітторіо Тондельї (пре-продакшн, Джош О’Коннор відпав), біопік про Скотті Бауерса та адаптація “Повелителя мух” для Warner Bros. з Патріком Нессом. Ґуаданьїно очолить журі Марракешського фестивалю (2025), продовжить колаборації з Свінтон та Шаламе, та розширить дизайн-студію в Мілані. Він балансує роботою з приватним життям, живучи в Мілані, та адвокує за ЛГБТК+ теми. Загалом, 2025-й — рік інновацій, де Ґуаданьїно перетворює культурні конфлікти на візуальні шедеври.