Луї Маль

Louis Malle (повне ім’я Louis Marie Malle) народився 30 жовтня 1932 року в Тюмері, департамент Нор, Франція, у заможній промисловій родині (дід заснував цукрову компанію Béghin-Say). Виріс під час Другої світової війни, відвідував католицьку школу-інтернат. Спочатку вивчав політологію в Sciences Po в Парижі, але перейшов до кіношколи IDHEC. Почав кар’єру як асистент Жака-Іва Кусто, співавтор документального фільму «Світ мовчання» (1956), що отримав «Оскар» та Золоту пальмову гілку. Помер 23 листопада 1995 року в Беверлі-Гіллз, Каліфорнія, від лімфоми у віці 63 років.

Louis Malle — французький режисер, сценарист і продюсер, один з ключових представників Нової хвилі, хоча й не належав до її основного кола. Прославився дебютним повнометражним фільмом «Ліфт на ешафот» (1958) з Жанною Моро та Майлзом Девісом (джазовий саундтрек), «Коханці» (1958), «Зазі в метро» (1960), «Вогонь зсередини» (1963). У 1970-х створив провокаційні роботи «Лакумб Люсьєн» (1974, номінація на Оскар), «До побачення, діти» (1987, автобіографічний про Голокост). У Голлівуді зняв «Атлантик-Сіті» (1980), «Мій обід з Андре» (1981), «Ваня на 42-й вулиці» (1994). Його стиль — еклектичний, емоційно реалістичний, часто торкався табуйованих тем: колабораціонізму, сексуальності, дитинства, смерті.

Тричі номінований на «Оскар» (найкращий іноземний фільм за «Лакумб Люсьєн», «До побачення, діти», найкращий режисер за «До побачення, діти»). Отримав три премії Сезар (за «До побачення, діти» та інші), два BAFTA, Золоту пальмову гілку як співавтор «Світ мовчання» (1956). Має численні нагороди на фестивалях у Венеції, Каннах, Берліні. Його внесок у французьке та світове кіно визнаний класикою, фільми часто входять до ретроспектив і перевидань.

Louis Malle був одружений двічі: спочатку з Анн-Марі Дешодт (1965–1967, розлучення), потім з американською актрисою Кендіс Берген з 27 вересня 1980 року до своєї смерті. Від Кендіс має доньку Хлою Малль (народилася 1985, нині журналістка та редакторка Vogue US). Від попередніх стосунків: син Мануель Куотемок Малль (1971, від німецької актриси Гіли фон Вайтерсгаузен) та донька Жюстін Малль (1974, від канадської актриси Александри Стюарт, нині кінорежисерка). Родина жила між Францією та США, особисте життя тримав відносно приватним.

Louis Malle помер у 1995 році, тому на 2026 рік його спадщина продовжує жити через ретроспективи, перевидання та покази. У березні 2026 року в США відбулися спеціальні покази документального фільму «…And the Pursuit of Happiness» (1986) про іммігрантів у Америці, що набуває нового резонансу в контексті сучасної політики. Його донька Хлоя Малль активно працює в медіа (очолює редакцію Vogue US з 2025 року). Фільми Мalle регулярно входять до програм фестивалів (наприклад, Венеційський кінофестиваль 2025 присвятив йому секцію), а класики на кшталт «До побачення, діти» та «Холодна війна» вивчаються в кіношколах. Його вплив на незалежне кіно та теми людяності залишається актуальним, фанати та критики продовжують відкривати його еклектичну фільмографію.