Луї де Фюнес

Луї Жермен Давид де Фюнес де Галарза народився 31 липня 1914 року в Курбевуа, передмісті Парижа, Франція, в іспанській аристократичній родині, яка втекла з Севільї через заборону шлюбу батьків. Його батько Карлос Луїс де Фюнес де Галарза, колишній юрист, став огранювачем діамантів, а мати Леонор Сотомайор, про яку мало відомо, вплинула на образ буржуа в його ролях. Дитинство було важким: Луї мав прізвисько “Фюфю”, вільно говорив французькою, іспанською та англійською, захоплювався малюванням, фортепіано та джазом, але не пов’язував себе з мистецтвом через бідність. Він не завершив формальну освіту, працював бухгалтером, кушніром і чистильником взуття, паралельно граючи на піаніно в оркестрах і виступаючи коміком у паризьких театрах. У 1936 році дебютував у кіно епізодичною роллю, а в 1945-му — у повнометражному фільмі “Спокуса Барбізона”.

Луї де Фюнес — французький актор, комік, режисер, сценарист і театральний діяч, ікона комедії, який зіграв понад 150 ролей у кіно та 100 на сцені, ставши найулюбленішим актором Франції за опитуваннями з 1960-х. Його прорив стався в 1958 році з роллю в “Оскарі” на сцені, яку повторив у фільмі 1967-го, а слава прийшла з серією “Фантомас” (1964–1967), де він грав комісара Жюва навпроти Жана Мараї. Найвідоміші проекти — серія “Жандарм з Сен-Тропе” (1964–1982) з шістьма фільмами про жандарма Людовіка Крюшо, дует з Бурвілем у “Великій прогулянці” (1966), найкасовіший французький фільм до “Титаніка”, та “Пригоди раввіна Якова” (1973), номінований на “Золотий глобус”. Де Фюнес блискуче інтерпретував скупих, запальних буржуа з гіперболізованими мімікою та жестами, як у “Крильце чи ніжка?” (1976) чи “Чвари” (1978). Він також режисерував “Скупого” (1980) за Мольєром, дублював персонажів і писав сценарії, впливаючи на європейське кіно. Його стиль — суміш фарсу, пантоміми та сатири — зробив його зіркою в Європі, СРСР та Туреччині, хоч у США відомий лише з “Пригод раввіна Якова”.

Луї де Фюнес отримав премію “Сезар” за найкращу чоловічу роль у “Скупому” (1980), його єдину велику акторську нагороду, попри комерційний успіх. У 1973 році призначений кавалером Ордену Почесного легіону за внесок у французьке кіно. Посмертно в 1983-му нагороджений Великим хрестом Ордену Почесного легіону з державними почестями на похоронах. Серед досягнень — визнання найулюбленішим актором Франції (1968 та пізніше), номінація на “Золотий глобус” за “Пригоди раввіна Якова” (1973). У 2014 році відзначений на Каннському фестивалі за 100-річчя, а його фільми мають понад 1 млрд глядачів у прокаті. Два музеї присвячені йому: у Шато де Клермон та Сен-Рафаель. Де Фюнес вважається королем французької комедії, але не мав “Оскара” через фокус на комедіях.

Луї де Фюнес походить з іспанської аристократичної родини: батько Карлос Луїс де Фюнес де Галарза, юрист з Севільї, став огранювачем діамантів у Франції, мати Леонор Сотомайор, про яку мало відомо, вплинула на його образи буржуа. Батько помер від туберкульозу в 1943 році, залишивши родину в скруті. Перший шлюб з Жермен Луїзою Елоді Карруає (1936–1942) тривав шість років, у них народився син Даніель (нар. 1933), який помер у 2018-му; шлюб розпався через бідність. У 1943 році одружився з Жанною Августиною де Бартелемі де Мопассан, яка підтримувала його кар’єру, керувала фінансами та ідеями партнерств; вони прожили разом 40 років до його смерті. Пара мала двох синів: Патрік (нар. 1944), лікар у Сен-Жермен-ан-Ле, та Олів’є (нар. 1947), актор у фільмах батька (“Великі канікули”, “Фантомас”), нині пілот Air France. Родина жила в Парижі, а з 1967-го — у Шато де Клермон біля Нанта, де Луї саджав троянди. Жанна померла в 2002-му, сини зберігають спадщину, уникаючи публічності.

Луї де Фюнес помер 27 січня 1983 року від інфаркту в Нанті у 68 років, але його спадщина як короля французької комедії процвітає: фільми регулярно транслюються на ТБ, збираючи мільйони глядачів, а DVD та стримінг на TV5MONDE та Netflix популярні серед нових поколінь. У 2025 році оголошено про ремейк “Фантомаса” — екшн-трилер з Гійомом Канетом у ролі лиходія, Линой Худрі та Роменом Дюрісом, режисера Крістофом Шарлье, прем’єра запланована на 2027 рік, що поверне персонажа з 1960-х до сучасності з акцентом на темряву, а не комедію. Реставровані версії класики, як “Велика прогулянка” та “Жандарм”, вийшли в 4K у 2024–2025, з показами на фестивалях, включаючи Канни. Документальні фільми “Фюнес: вічний сміх” (2023) та “Шампіон бокс-офісу” на TV5MONDEplus розкривають його життя, впливаючи на акторів як Кад Мерад чи Дені Буне. Музеї в Шато де Клермон та Сен-Рафаель приваблюють 50 тис. відвідувачів щороку, з віртуальними турами. У листопаді 2025-го на 40-річчя смерті відбулися ретроспективи в Парижі та онлайн-меми з його цитатами вірусні в TikTok. Його гумор — гіперболізована міміка, сатира на буржуа — надихає глобально, від Східної Європи до Туреччини, роблячи його культурним феноменом. Син Олів’є коментує: “Батько вчив сміятися над слабкостями”, а спадщина оцінюється в 100 млн євро від роялті.