Лучіо Фульчі

Lucio Fulci народився 17 червня 1927 року в Трастевере, Рим, Італія. Він вивчав медицину в університеті та працював арт-критиком, перш ніж повністю присвятити себе кіно. Кар’єра розпочалася в 1950-х роках як сценарист комедій, а з 1959 року він дебютував як режисер. Fulci працював у різних жанрах — від комедій і вестернів до джалло та горору, ставши одним із найвпливовіших італійських режисерів жахів. Його фільми часто відрізнялися сюрреалістичними образами, жорстоким gore та філософським підтекстом.

Lucio Fulci — італійський режисер і сценарист, відомий як «Батько gore» (Godfather of Gore). Він створив культову трилогію «Ворота пекла»: «Місто живих мерців» (1980), «Потойбічне» (The Beyond, 1981) та «Будинок біля кладовища» (1981). Серед інших знакових робіт — «Зомбі 2» (1979), «Не мучте каченя» (1972), «Нью-Йоркський різник» (1982) та «Кіт у мізках» (1990). Його фільми поєднують надприродний жах, жорстоке насильство та візуальну поетику, часто з елементами сюрреалізму. Fulci зняв понад 50 фільмів і залишив значний слід в італійському експлуатаційному кіно.

Lucio Fulci отримав Fear Section Award на Avoriaz Fantastic Film Festival за фільм «Murder Rock» (1986). Його роботи номінувалися на нагороди Fantasporto (за «The House by the Cemetery»). Хоча він не здобув великих престижних премій на кшталт «Оскара», його внесок у жанр горору отримав культове визнання серед фанатів і критиків після смерті.

Lucio Fulci одружився з Маріною Фульчі у березні 1958 року. У подружжя народилися дві доньки — Антонелла та Камілла Фульчі. У 1969 році дружина Маріна покінчила життя самогубством після помилкового діагнозу раку. Ця трагедія сильно вплинула на режисера. За деякими свідченнями, у нього могла бути третя донька, яка загинула в автокатастрофі в 1970-х, але ця інформація не підтверджена. Fulci важко переживав втрати, і його особисте життя залишалося складним і закритим. Донька Камілла працювала асистентом режисера на його пізніх фільмах.

Lucio Fulci помер 13 березня 1996 року у віці 68 років у Римі від ускладнень діабету. Останні роки життя були важкими: проблеми зі здоров’ям, фінансові труднощі та депресія. Він продовжував працювати до кінця — серед останніх проєктів «Demonia» (1990), «Голоси з потойбічного» (1994) та сценарій до «The Wax Mask» (1997, посмертно, продюсер Даріо Ардженто). Після смерті його фільми отримали нове визнання як класика італійського горору. Пам’ять про «Батька gore» живе завдяки його візуально потужним, сюрреалістичним і безкомпромісним стрічкам, які продовжують впливати на жанр.